ПЕРША Під час татарської навали у декількох селах Борщівського краю загинули усі чоловіки. Тоді жінки та дівчата на знак жалоби від невиправної втрати поклялися протягом семи поколінь носити траур, вишиваючи сорочки лише чорною ниткою… Покоління, народжене на початку ХХ століття, було останнім, пов’язаним цією клятвою…
ДРУГА У одному із сіл над Дністром жила дуже гарна дівчина. Вона гарно співала, танцювала, вишивала, з усіма була щира і привітна. Кожна панянка в селі мала за честь дружити з цією красунею. І якось у неї закохався сільський парубок – коваль. На відміну від щирої і доброї дівчини, він був дуже пихатий і злий. Довго зустрічалися вони, вже й до весілля були готові. Але саме тоді до села приїхав панський економ зі своєю дочкою. І коваль одразу закохався в неї, хоч і не вирізнялася та дівчина ні вродою, ні талантами. Ковалю ж хотілося бути ближчим до панства. Не витримала бідна дівчина такої зради і кинулася з берега у глибокий Дністер. А сільські дівчата на знак жалоби вишили собі сорочки лише чорними нитками. Економ з дочкою невдовзі залишили село, а коваль, від якого відвернулась уся громада, довго сумував, а згодом захворів і помер. А траурні сорочки за його бідною нареченою стали відшивати й по інших селах …
ТРЕТЯ У Борщівському краї кілька років панувала посуха, рослини гинули. Люди молилися, освячували в криницях воду, а Господь все одно не давав дощу. І от одній старій жінці наснився сон: стоїть на березі річки Божа Матір і зашиває полотно чорними нитками, візерунки – багаті, до них додано жовті, червоні й зелені квіти. Пречиста Діва каже жінці: «Якщо закінчу вишивати і змахну вишивкою, скропить дощ землю і зацвітуть на ній жита і квіти». Прокинулася жінка і звернулася до односельчанок: «А давайте допоможемо Матері Божій». І взялися жінки за чорне вишивання… День і ніч працювали, потім повдягали сорочки, вийшли на подвір’я біля церкви. Піднявши руки вгору, почали просити Господа, аби послав на землю дощ. І сталося диво: вночі була злива. Відтоді вже не було у краї таких засушливих років. А чорні сорочки – як данина матері-землі – стали не лише сімейними реліквіями, але й оберегами.
