Понад два роки чекали черкаські шанувальники Святослава Вакарчука та гурту «Океан Ельзи» на зустріч зі своїм кумиром у рідному місті, і вщент заповнена зала черкаського Палацу культури «Дружба народів» 24 травня стала яскравим підтвердженням народної любові до творчості музиканта. Гучними оплесками вітали Святослава Вакарчука у Черкасах з концертною програмою у супроводі камерного оркестру «Віртуози Києва» під диригуванням сербського музиканта, клавішника й аранжувальника гурту «Океан Ельзи» Мілоша Єліча.
– Ці концерти мають унікальне забарвлення, оскільки я пробую одночасно робити дві речі: співати і грати на роялі, – розповів про особливість музичного вечора Святослав Вакарчук. – Не можу сказати, що це у мене дуже добре виходить, але мені дуже подобається, тому що я ці пісні граю і співаю під рояль так, як я їх придумав, тому, можливо, вони будуть більш по-інтимному і близько для вас звучати.
Символічним стартом концертної програми стала пісня «Мить», яку Вакарчук присвятив нашим захисникам.
– Концерт хотів би розпочати з пісні, яку я присвячую особливим людям. У той час, коли на дворі гарно світить сонце і тепло, і ми пережили з вами таку, достатньо, я б сказав, кіношну у всіх відношеннях передвиборчу президентську компанію: було цікаво, всі сперечалися один з одним, провели в цьому багато часу, не приховували емоцій, ми займалися весіллями, кар’єрами, дітьми, а в цей час на сході, зовсім недалеко, іде війна, яка не зупиняється ні на хвилину. Кожного дня там віддають найдорожче, що в них є – життя, здоров’я наші хлопці і дівчата, які захищають нас з вами для того, щоб ми могли ходити на концерти, виховувати дітей, клясти уряд, вибирати президентів, Верховну Раду, жити життям, як всі інші люди. Вони живуть особливим життям, життям заради нас, і тому я хочу присвятити їм цю пісню і весь концерт, – наголосив перед початком виступу Святослав.
Двадцять улюблених композицій у виконанні фронтмену «ОЕ» та камерного оркестру зачарували глядацькі серця, покликали у світ музичної магії, оповили уяву казковими образами. Від гіпнотичних пластичних рухів Мілоша Єліча неможливо було відвести погляд, а звук кожного музичного інструменту окремо: космічний дудук, зваблива скрипка, ніжна гітара, владний контрабас, та в гармонійному неземному поєднанні відгукувався глибоко в надрах душі. Хотілося заплющити очі і ринути за музикою вище неба.
– У нас сьогодні зелений концерт. Не те, що ви подумали, без політичного підтексту, – пожартував Вакарчук. – Це так називають музиканти останній концерт, під час якого ми дозволяємо собі невеличкі імпровізації. Сподіваюся, вони не впливають на ваше позитивне сприйняття нашого концерту.
Окрім пісень гурту «Океан Ельзи», прозвучали композиції інших авторів, які посідають особливе місце в житті Святослава Вакарчука.
– Хочу виконати пісні, які написав не я, але вони так чи інакше створили мою музичну особистість, – зазначив Святослав. – Одна з них пісня відомої групи, в яку я закохався, коли мені було 13 років, і зрештою я став музикантом. Я часто згадую ті роки, коли я збирав касети, вирізки з журналів, все що можна було знайти. Зараз все по-іншому, зараз дуже легко. Коли у мене з’являється нова улюблена пісня, чи група, я через 5 хвилин вже все про неї знаю, через 10 хвилин у мене вже все про неї є, через годину мені вже нудно, а через дві години я вже забув, яка у мене була улюблена група. І це приблизно так виглядає сучасна культура. Але є така музика, яка залишається дуже надовго, і одна з таких пісень, яку навіть не треба називати, адже всі її знають.
Чуттєво, проникливо, з любов’ю виконав музикант cover гурту «The Beatles» «Black Bird».
Далі Вакарчук представив пісню, давнішу ніж «Бітли», пісню, яку співала бабуся Святослава, коли йому було 2 роки, «Ой, чий то кінь стоїть».
– Хто знає, якби бабуся не привчила мене співати, то, може б, я не сидів зараз тут перед вами на сцені. Пісня для всіх бабусь, які вчать нас співати, – проголосив присвяту Святослав Вакарчук.
Пісню Біллі Престона і Брюса Фішера «You are so beautiful» музикант присвятив чарівним дівчатам, наголосивши, що кращих, ніж в Україні, у всьому світі дівчат немає.
Прозвучала і своєрідна прем’єра для черкаської публіки. Твір «Веселі часи» Вакарчук виконав у Черкасах вперше, оскільки, попри те, що пісні вже 12 років, лише для цього туру її зробили концертною.
– Зараз ми заспіваємо досить серйозну пісню, я б сказав, перша її частина сумна, але в кінці цієї пісні, мені здається, дуже правильні слова, які дають нам всім керівництво до дії. Ми часто любимо вживати такі слова, як віра й надія. Це дуже добрі слова, і дуже добре вірити і надіятися, але мені здається, що обидва слова будуть не такими ефективними, якщо не буде дії, адже, окрім вірити і надіятися, треба діяти. Навіть в слові «надія» є корінь «дія», просто потрібно брати своє щастя і своє майбутнє в свої руки і не чекати ні від кого іншого чуда, тому що, як історія показує, моє життя так точно, як тільки ти починаєш сподіватися на когось іншого, він точно не зробить тобі того, що ти хочеш. Тож, потрібно іти вперед і робити все самим, – закликав до дій музикант.
«….Часи веселі настали, нас лишилось так мало.
Ну їх, брате, такі часи!
Та нам з тобою своє робити,
Відкрити очі і далі йти!
І зуби сильно стиснувши, маму ніжно любити.
Хто ж тоді, як не ми, брати?!!»
Вже, мабуть, традиційно, всі гості, які приїздять останнім часом до Черкас, згадують «добрим словом» наші дороги. Дісталося бездоріжжю і від Святослава Вакарчука.
– Я сьогодні їхав у Черкаси з Полтави і запізнився на всі зустрічі, які тільки міг, через цю дорогу, – намагався вгамувати емоції виконавець. – Я постійно думав, от коли ця дорога буде нормальною, тоді в Україні настануть справжні зміни. Не тоді, коли в центрі міста буде красиво, а коли дорога «Полтава – Черкаси» буде нормальною.
Попри жахливі дороги, непрості часи для нашої держави та певну розгубленість людей, виступ Святослава Вакарчука у супроводі камерного оркестру на понад дві години переніс всіх присутніх у інший світ – світ щирості та музики, де талант і мистецтво творять магію, роблять всіх рівними, зцілюють душі, наповнюють сенсом життя, зміцнюють надію на світле прийдешнє.
