Алік Гомельський. «Симон Петлюра: факти проти міфів». Коламбія‚ Савт Каролайна. Art & Science. 2018‚ 106 стор.
У передмові до іншої своєї книги «Історія: невивчені уроки» Алік Гомельський написав: «Сьогодні соціяльні мережі є наймогутнішим засобом поширення інформації в суспільстві – причому як правдивої, так і помилкової (у тому числі хибних думок, штампів і навмисної дезінформації). Ця книга – багато в чому результат моїх інтернетних публікацій у пошуках істини серед океанів брехні. Доки ми не витрясемо скелети зі своїх шаф, ми не зможемо очиститися від бруду минулого. Зараз настала унікальна мить, щоб знайти істину і об’єднати наші зусилля в боротьбі зі злом. Злом, яке, змінивши вивіску, знову піднімає голову й уже починає збирати свій кривавий урожай на вулицях і площах, у полях і в горах, на морі й у небі… Найголовніше — не боятися. Страх паралізує і знищує наші душі, заважаючи нам жити».
Ця заява повністю стосується й книги А. Гомельського «Симон Петлюра: факти проти міфів». Мушу визнати, що молодий письменник єврейського походження не виявив особистого страху ні перед усе ще активними спадкоємцями більшовизму, ні перед своїми ортодоксальними одноплемінниками, які за багато років просяклися уявленням про український антисемітизм. Мене їхня позиція особливо ображає, тому що моя мама рятувала єврейських дітей і за це вшанована у Єрусалимі. А коли б сталося лихо, то нас розстріляли б разом з тими дітьми. Мені приємно, що А. Гомельський узяв під захист саме Симона Петлюру, на якого більшовики начепили стільки вигаданих звинувачень, що вже й вільного місця у його життєписі немає.
Найсильніше у книзі є те, що автор спирається на численні історичні документи. І з них видно, що це московські більшовики намагалися посварити євреїв з українцями, ініціювали погроми, аби зашкодити молодій державі, влаштувати безлад, викликати осуд в інших країнах. І це їм вдалося. Для чвар використовували також самих євреїв з числа особливо збільшовичених.
С. Петлюра це передбачав. 26 серпня 1917 року на посаді Генерального секретаря УНР з військових справ він писав у наказі: «На занапащеній нашій землі ще залишився сморід конаючого звіря-ворога. Йому було мало чесної крові вояцтва, йому захотілося ще крові невинної ні чому неповинного населення. Темні люди, чорносотенці і червоносотенці (одна темна зграя), різні провокатори повилазили зі своїх закутків і розпочали ганебну працю на іншому ґрунті. Вони завзято снують своє ганебне павутиння провокації, викликаючи погроми єврейської нації й часом підбурюючи на це страшне діло й деякі несталі елементи нашого війська».
У листопаді 1917 року С. Петлюра звертався до війська: «Не допускайте погромів і безпорядків, а якщо ви їх допустите, то ви ганьбою покриєте славне ім’я українського війська».
Автор наводить записаний єврейською мовою звіт про зустріч 17 липня 1919 року єврейських діячів з С. Петлюрою, котрі заявили: «Наша партія стоїть на старовиннім погляді, що єврейська демократія нарівні з українським народом заінтересовані в самостійності вільної України. На той шлях ми кличемо широкі єврейські маси й організоване єврейське робітництво».
В уряді УНР численні вагомі посади мали євреї, багато євреїв воювали в Українському війську. Їхні прізвища є у книзі.
Але бандити не слухали закликів С. Петлюри. Погроми і вбивства ширилися. На згаданій зустрічі єврейські провідники заявили С. Петлюрі: «Боротьба уряду з погромами не дала ще належних наслідків. Жахлива картина Проскурівської та Фельдштинської різні утворила у єврейського населення переконання, що ваш новий наступ може принести ті самі муки. Перший раз заняття міста Ориніна вашою військовою частиною в травні місяці тільки підтвердило жах єврейського населення. Орининський погром страшний не кількістю жертв, а своєю дикістю і садизмом. Коли якийсь отаман оголює бороду єврею і примушує його проковтнути її, коли інший отаман примушує старуху 70 років танцювати круг трупа її забитого сина і при цьому співати «Ще не вмерла Україна» – це погром не фізичний, а моральний, це погром споганюючий почуття людини, а такі отамани далеко козаків не поведуть».
С. Петлюра змінив умовляння на кари. Восени 1919 року були розстріляні за погроми чотири особи в містечку Вахнівка Липовецького повіту, 83 погромники на станції Христинівка, п’ять погромників у Тальному. Цей перелік у книзі значно довший. Був розстріляний і організатор Проскурівського погрому 15 лютого 1919 року (вбито 390 чоловіків, 309 жінок і 76 дітей) командир військової частини УНР отаман Семесенко.
У книзі наведені численні телеграми С. Петлюри з наказами карати погромників, з вимогою «негайно розстрілювати провокаторів, що підбурюють козаків до єврейських погромів і повідомляти про це населення».
Звісно, не лише С. Петлюра протистояв погромникам. Автор наводить факти, коли їх приборкували свідомі українські вояки. 23 серпня 1919 року в місті Погребище бандити влаштували погром, вбили 350 мешканців, але на захист міста став з вояками-галичанами комендант Супруненко.
13 березня 1919 року в Коростені вояки Червоної армії розпочали погром, але місто захистила армія С. Петлюри. В Лубнах у бою проти червоних погромників загинули 14 вояків, але українці оборонили євреїв. 18 листопада 1920 року в Проскурові кінний полк «Чорних запорожців» Петра Дяченка (похований на цвинтарі в Савт-Бавнд-Бруку) ліквідував погром, який влаштувала російська козача дивізія осавула Яковлева, і покарав погромників.
А. Гомельський наводить докази, що погроми були спровоковані більшовицькою Росією. Під час зустрічі з С. Петлюрою єврейські провідники заявили: «Ми глибоко переконані і маємо досить фактів, що Житомирський і Бердичівський погроми виникли проти волі уряду. Зараз же після Житомирського погрому російські і польські чорносотенці хвалилися: «Задуманий погромний плян нам прегарно вдався і кінець Україні».
В липні 1919 року Головний Отаман С. Петлюра у телеграмі «Жиди і Українська Республіка» зокрема ствердив: «Євреї понесли не одну жерву на будування Української Незалежної Республіки. Головний Отаман знає факти, коли представників єврейського населення, яке допомагало нашому війську, лояльно підтримувало законну республіканську владу, вороги нашої держави – комуністи, більшовики розстрілювали, насилували жінок і дітей, чинили погроми єврейського населення і забирали останні матеріяльні засоби для життя».
У книзі докладно проаналізовано обставини вбивства С. Петлюри у Парижі і суду на вбивцею Самуїлом Шварцбардом. У Москві не забули, що 1920 року союзні армії Польщі та УНР під командуванням Юзефа Пілсудського і С. Петлюри завдали нищівного удару Червоній армії. У 1926 році Ю. Пілсудський знову очолив Польщу і у Москві злякалися нового союзу двох провідників. Про це написав польський історик Ян Яцек Бруський: «У травні 1926 року Пілсудський повертається до влади і схоже саме в ці дні в Парижі гине Петлюра. Це не випадковість».
Вбивство С. Петлюри стало ударом Москви по можливому польсько-українському союзові проти СРСР. І коли готували суд над убивцею, Народний комісаріят закордонних справ СРСР 18 січня 1927 року вислав до секретаря Центрального комітету Комуністичної партії України – тоді КП(б)У Лазара Кагановича особливо секретні директиви про підготування до процесу. Директиви мають 10 конкретних точок. Цікавою для істориків може стати сьома точка: «Не заперечувати проти виклику захистом в ролі свідка Винниченка, який неодноразово у своїх друкованих творах характеризував петлюрівський рух як авантюристичний, що нічого спільного з революційним рухом українських трудящих мас не має: він цілком покладає провину за організацію єврейських погромів на Петлюру».
Автор книги у післямові заявив: «Я нікого не закликаю ідеалізувати Симона Петлюру: він, безперечно, як будь-яка людина, мав вади, припускався прорахунків, щось недооцінював, щось переоцінив, десь схибив. Але робити його цапом-відбувайлом за чужі злочини, а його ім’я – символом погромів, я вважаю величезною кривдою».
А. Гомельський народився 1 серпня 1971 року. Живе в Гомелі, Білорусь.
Могила Симона, Ольги і Лесі Петлюрів у Парижі. (Фото: Левко Хмельковський)
