Чи має лікар повідомити пацієнту про смертельну загрозу? Чи всі вважають наркотики знеболювальним сильної дії? Як держава сприяє розвитку паліативної медицини? І чому пацієнт схожий на стілець без однієї ніжки, що височіє в Женеві?.. На ці та на сотні інших запитань учора в конференц-залі готелю «Україна» разом шукали відповіді медики, юристи і соцпрацівники.
Обласну науково-практичну конференцію «Особливості надання паліативної допомоги: медичні, психологічні та духовні складові» організував Центр паліативної допомоги при Черкаському обласному онкодиспансері за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження». Більше як сотня лікарів, фармацевтів, юристів і соцпрацівників зібралися, аби заперечити слово «змиритися» у хворобі й довести, що паліативна допомога – це просто якість життя. Адже, попри невиліковність недуги, за бажання пацієнта і лікаря можна подолати важкі симптоми і додати життя у кожен день хворої людини.
– Нинішня зустріч орієнтована не тільки на медиків, а й на працівників соціального захисту (їх за реєстрацією було чимало – близько 70 осіб). Адже ця конференція важлива не лише для лікарів: треба зрозуміти, що паліативна допомога охоплює широке коло завдань. Так, у роботі з тяжкохворими має значення не тільки суто медична складова, не менш значимими є психологічна й соціальна підтримка, духовна опіка, вирішення юридичних проблем. Тому вкрай потрібна і співпраця із соцпрацівниками, які мають розуміти свою роль у наданні допомоги тяжкохворим, – запевняє завідувач організаційно-методичного відділу КНП «Черкаський обласний онкологічний диспансер Черкаської обласної ради» Ігор Гайдай.
Учасники конференції неабияк збагатили свій досвід, адже лектори роз’яснювали і лікарські, і загальнопсихологічні, і юридичні аспекти. За словами пана Ігоря, нині багато медиків просто не знають, що можна спростити життя і собі, і пацієнтам. Це стосується, зокрема, доступного знеболення, спрощення в отриманні рецепта й оформленні документів.
– Сьогодні при наданні паліативної допомоги допускають виписати рецепт аж на 15-денну потребу хворому, а ця потреба може становити, наприклад, і 20 таблеток на день. Тобто лікар може подбати про те, щоб пацієнт не бігав по атеках у пошуках ліків, а мав вільний доступ до препарату. Та, на жаль, не всі аптеки мають ліцензію на роботу з цими препаратами, – пояснює Ігор Гайдай. – Уявіть, деякі медики лише зараз дізнаються про нові законодавчі документи і чують про те, що опіоїдні препарати – це звичне знеболювальне сильної дії, і призначити його може кожен лікар. Крім того, виписуючи рецепти закладу, в якому працює лікар, не потрібно мати спеціальну ліцензію, достатньо ліцензії на медичну практику, адже лікар видає не ліки, а тільки рецепт, тобто не відбувається обіг підконтрольних лікарських засобів. Якщо раніше аптеки вимагали купу підписів і печаток, то зараз ця процедура значно спрощена і лікар одноосібно може виписати рецепт.
Завідувач організаційно-методичного відділу наголошує на тому, що суспільна робота – і духовна, і психологічна підтримка – ось що справді потрібне для паліативних хворих, аби людина не страждала і не почувала себе покинутою.
Максим Босенко, завідувач Центру паліативної допомоги КНП «Черкаський обласний онкологічний диспансер Черкаської обласної ради», зазначає:
– Ця конференція дуже значима для всієї області. І важливим, насамперед, є те, що відгукнулися не лише медики, а й люди, що працюють у соціальній сфері. Бо саме на цьому рівні у паліативній медицині маємо прогалину – бракувало деяких навичок, інформації і знань. Донести це все інакше було неможливо. Люди, які пройдуть курс навчання, зрозуміють правильний напрям у роботі з паліативними хворими.
