«Поки не почалося...» з Борисом Юхном

Дата: 4-06-2019, 09:11

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном
Чимало російських літераторів черпали натхнення в наших краях

Іван Крилов
Один із найвидатніших байкарів усіх часів опинився на Черкащині у період, названий його біографами «роками поневірянь». Спочатку, користуючись покровительством князя Лопухіна, він двічі − у 1793 та 1795 роках відвідав Корсунь, а згодом − з осені 1797-го, майже чотири роки прожив у селі Козацьке теперішнього Звенигородського району, що належало вельможам Голіциним.
Було Крилову тоді близько 30 і його добровільне вигнання стало наслідком посилення у Петербурзі цензури. Простіше кажучи, творчий побратим Езопа так допік «ліберальній» до вільнодумства Катерині ІІ (не дарма ж із Вольтером листувалася) своєю римованою іншомовністю, що та натякнула йому на бажане їй полишення байкарем столиці.
У Козацькому, маєтку дружини князя Голіцина Варвари Василівни (до заміжжя Енгельгардт), Іван Андрійович присвятив себе драматургії та педагогіці. Він вчив «русской словесности» нащадків Голіциних, а також дітей, що виховувалися в їхній родині, працював над п’єсою «Тріумф» та комедією «Пиріг».
У березні 1801-го у Петербурзі стався черговий двірцевий переворот, ненависного практично усіма верствами населення Павла І задушили. Усі опальні вельможі потяглися назад до столиці. Закінчилося й добровільне вислання для Крилова. Згодом в журналі «Московский зритель» будуть надруковані його нові байки. І хто знає − можливо, їхніх героїв спостережливий Крилов побачив саме тут, на Звенигородщині.

Микола Гоголь
Відразу перепрошу за «російського» Гоголя, то лише пиндючливі московити його таким вважають на тій лише підставі, що писав він російською (так недовго й Тараса Шевченка записати до вєлікорусскіх пісатєлєй, адже дві третини його прози плюс чимала епістолярна спадщина теж російськописні).
Гоголь часто відвідував українського філолога, історика й фольклориста Михайла Максимовича, який мешкав на хуторі Михайлова Гора неподалік Прохорівки на Канівщині. У своїй знаменитій повісті «Вій» Микола Васильович сповна використав матеріали з життя старої Прохорівки, зобразив Успенську церкву, збудовану запорожцями близько 1709 року.
Незрівнянну красу Дніпра біля тих місць письменник відтворив у хрестоматійних рядках: «Чуден Днепр при тихой погоде, когда вольно и плавно мчит сквозь леса и горы полные воды свои ...» Пейзаж, в контексті поєднання названих складових притаманний саме цим місцям. Власне, лише цим.

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном


Олександр Пушкін
Генієві поезії тут поталанило трохи більше, ніж іншим колегам. Принаймні, у більшості міст є вулиці його імені, а у Черкасах, в районі старих соснівських санаторіїв, на одній з альтанок зберіглося навіть камерне погруддя «ай да Сашки».
З листопада 1820-го до лютого 1821-го поет жив у Кам’янці, у місті є так званий «Зелений будиночок», в якому у компанії декабристів та героїв війни 1812 року відпочивав знаний на всю імперії картяр і дамський втішник Пушкін. Щоправда, й писав. Чимало його поезій, і навіть фінал «Кавказького бранця» були написані у Кам’янці, яку до 1822 року Олександр Сергійович відвідав ще двічі.

Володимир Даль
Автор унікального 4-томного тлумачного словника, зібранню й упорядкуванню якого автор присвятив понад півстоліття життя, у 29-річному віці був призначений завідувачем тимчасового госпіталю в Умані. Саме на Черкащині молодий Даль дебютував у якості письменника: невдовзі після практики світ побачила перша повість «Циганка». До речі, автор «Толкового словаря живого великорусского языка» росіянином навіть не був, адже народився у сім’ї данця й напівнімкені-напівфранцуженки. Однак він не лише, за визначенням письменника Андрія Бітова, став «Магелланом, що переписав російську мову від «А» до «Я», але й популяризатором українського слова. Володимир Іванович вільно ним володів та вважав, що «неможливо розповісти українську народну повість на жодній з мов так повно, як на рідній». Але щоб «возбудить среди русских читателей охоту прочесть подлинник», Даль зважився на переклад з української творів Григорія Квітки-Основ’яненка, якого дуже цінував за збереження ним «всей девственной простоты и силы» нашої мови.
На Черкащині Даль перебував весну-літо 1830 року. Далі армійського лікаря направили до Кам’янця-Подільського, де саме спалахнула епідемія холери.

Володимир Короленко
Цього літератора сучасники вважали «совістю Росії», але напевне лише тому, що про Україну тоді взагалі не йшлося. Народився він у сім’ї житомирського повітового судді, а два останні десятиліття мешкав у Полтаві. А з Черкащиною, конкретніше − Драбівщиною, Володимира Галактіоновича звела доля завдячуючи його дочці Софії. Після закінчення гімназії вона вчителювала у Демках й до неї на гостину батько зрідка навідувався. Хто зна, яким були його враження, адже коли приїхав туди пізньої осені 1904-го, Драбівщина зустріла його суцільними забагнюченими виярками. Подолати їх можна було лише волами...

Олександр Купрін
Полишивши військову службу, майбутній класик росліту навідується до своєї сестри Зінаїди. Вона у шлюбі з випускником Тимирязівської академії, енцеклопедистом Станіславом Натом. Цей дивовижний чоловік міг би стати блискучим столичним науковцем, але обрав вузьку життєву стежину лісівника на Звенигородщині.
У компанії Станіслава Генріховича молодий Купрін багато мандрує черкаськими лісами, слухаючи нескінченні романтичні оповідки, сповнені таємниць. Ліс заворожує Купріна настільки, що стає невід’ємною складовою, декорацією багатьох його творів. Пізніше, висловлюючи співчуття сестрі з приводу смерті Ната, він напише: «Как много прекрасных воспоминаний связано в моей памяти с ним!.. Лесничества - Звенигородское, Куршинское, Зарайское. В них самые благодатные месяцы моей жизни. Там я впитал в себя самые мощные, самые благородные, самые широкие и плодотворные впечатления...» Чи не там, на Звенигородщині, 1894 року зустрів Купрін свою знамениту Олесю?

Микола Лєсков
Складно сказати, чому цьому письменникові не судилося стати на один щабель з метрами російської дореволюційної літератури. Його творчість високо цінувалася Львом Толстим, а Максим Горький вважав, що Лєсков «вполне достоин встать рядом с такими творцами литературы русской, каковы Толстой, Гоголь, Тургенев...»
Та популярність − категорія суб’єктивна. Напевне й дотепер для багатьох шанувальників художнього слова Лєсков залишається одним з найулюбленіших письменників. Своїми черкаськими враженнями вже успішний тоді літератор завдячував сестрі Ользі, яка 1873 року вийшла заміж за канівського акцизного чиновника Миколу Крохіна. Відтоді письменник часто відвідував Канівщину, і враження звідти надихнули Лєскова на сюжети оповідань «Некрещеный поп», «Путимец», «Старинные психопаты», «Печерские антики», «Заячий релиз». Окрім художніх творів, результатами канівських поїздок стали три публіцистичні статті, присвячені пам’яті Тараса Шевченка.
Востаннє Микола Семенович відвідав наші краї 1881 року. Він попрощався із Шевченком статтею «Забыта ли Тарасова могила?» у часописі «Новое время», у якій приходить до такого висновку: «Могила посещается постоянно, и то, что она очень осыпалась, происходит именно от того, что она не позабыта... Такое разрушение в своем роде утешительнее неприкосновенной сохранности многих чисто содержимых монументов».

Костянтин Паустовський
Для прозаїка, зарахованого ЮНЕСКО до списку найвидатніших літераторів сучасності, Черкаси стали найдорожчою для кожної людини «країною дитинства». Десь тут, майже у середмісті навпроти Замкового узвозу, знаходився будинок його бабусі Вікентії Височанської, яка першою розгледіла у Костику майбутнього письменника. Дід Паустовського колись був черкаським нотаріусом, а тітка Єфросинія Височанська − завідувачкою приватних жіночих училищ у Смілі та Черкасах. У цих педагогічних закладах викладали її сестри Віра, Надія та Олена. Дослідник біографії письменника Анатолій Коваленко переконаний, що у Черкасах народилася й мати класика Марія Височанська.
Чимало разів у своїй творчості повертався Костянтин Георгійович до тієї країни дитинства, яка у «рожевих олеандрах пам’яті» була синонімом до географічних назв Черкаси та Городище.
«Поездки в Черкассы и Городище были в моем детстве праздником, а будни начинались в Киеве на Святославской улице, где в сумрачной и неуютной квартире проходили длинные зимы», − напише він у «Повести о жизни».
У 1920-му, опинившись у вирі Громадянської війни, Паустовський скористається кількагодинною можливістю, аби навідатися до Сміли. «Река Тясмин, так же, как в моем детстве, была затянута толстым ковром ярко-зеленой ряски и потому походила на свежий весенний луг. Из-за заборов пахло бархатцами. Все эти места − и Смела, и соседний город Черкассы - были связаны с жизнью моей семьи. Я бродил по тихим улицам Смелы, и моя жизнь, казавшаяся до тех пор короткой, вдруг предстала предо мной как ряд длинных лет, наполненных множеством больших и малых событий».

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода