«Поки не почалося...» з Борисом Юхном

Дата: 11-06-2019, 09:14

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном
Червона заграва над Черкасами: про наше місто у першій половині 1920-х років


Готуючи ретроспективний календар про події давно минулих літ, не міг оминути такі якраз вікової данини. Тоді, у червні 1919-го, розпочалася тотальна більшовицька націоналізація місцевих підприємств. Упродовж літа у державну власність перейшло півтора десятки основних, зокрема – млини Грінблата, тютюнові фабрики Зарицького, Летичевського, Варшавського, механічний завод Гроссе... А якими вони були взагалі, перші «більшовицькі роки» Черкасах?
Навряд в місцевому краєзнавстві знайдеться період, про який нам відомо менше, аніж про часи вкорінення тут радянської влади. Цікаві до минувшини чимало знають про козацькі Черкаси, «царські», радянські, а ось «розділ» про життя невдовзі після краху імперії ніби зашифрований. Знаємо що він є, бо його не може не бути, але написаний він дуже давно, а в теперішні часи мало кому спадає на думку його перечитувати: тенденційні пролетарські славоспіви не в тренді. Залишимо їх у відповідних жанрах тієї епохи, коли у них навіть окремих слів не чулося. Так ніби й не мав тоді кожен населений пункт свого власного буття. Усе спільне, кумачеве. Тим часом...

Наслідки революції
На 1920-й рік у Черкасах мешкало близько 30 тисяч осіб: на 10 тисяч менше, ніж 1910-го. Чверть нашого люду розпорошилася по фронтах Першої світової, згинула у вирі боротьби за котрусь із влад, стала жертвами голоду, погромів та епідемій. В основному за рахунок новоприбулих, – лише з Поволжя близько трьох тисяч, – невдовзі ситуація поліпшилася: вже на 1925-й черкащан налічувалося 37 тисяч, за переписом 1926-го – майже 40 тисяч. Втім, переселенці принесли місту більше клопоту, аніж яких би не було соціальних чи економічних зисків. 30−32 % жителів працювали на виробництві, ще в межах 23−24 % були службовцями. І можна лише уявити, а тепер це не зовсім не складно, як жилося тієї пори означеним категоріям годувальників і їхнім сім’ям.
Через відсутність сировини, палива та коштів більшість підприємств міста не працювали. Мертво стояв рафзавод, фактично припинили роботу дротяно-цвяховий, чавуноливарний, лісопилки і цегельні, ткацька фабрика. З велечезними перебоями працювали тютюнова та сірникова фабрики та друкарня. Розруха майже зупинила залізничний і водний транспорт. В майстернях черкаського депо робітники здебільшого виготовляли різні господарчі речі для їх обміну на продукти. Від 2 до 3 тисяч осіб у ту пору стабільно взагалі не мали праці. За таких обставин чимало чоловіків, – як молодих так і не надто, – йшли в банди, а якщо говорити про кримінальне середовище загалом, то так чи інакше в нього була втягнута приблизно п’ята частина дорослого населення міста і округи. Звісно, з позицій тодішнього УК РСФРР у редакції 1922 року. Чимало громадян періодично чи постійно займалися дрібними товарними оборудками, та однаково спекуляція теж каралася законом. Інша справа, що на місцях такий «злочин» міліція здебільшого ігнорувала.
Специфіка ситуації першої половини 1920-х полягала в тому, що більшовики вже міцно тримали політичну владу, через націоналізацію підбиралися до економічної, але фактично не контролювали торгівлю. А вона, як відомо, і є кров’ю економіки.
Місцева газета «Шлях революції» за 9 вересня 1924 року прямо вказувала на те, що упродовж тривалого часу в торгівлі «приватний капітал грає головну роль. Це пояснюється гнучкістю, безконтрольністю торговців та звичкою покупців до приватного ринку. Під час існування чорної біржі приватний крамар має в себе майже всі оборотні засоби. Кооперація з її слабкими коштами переживає організаційний період. Вона використовує кошти, що відпускаються банком на покриття заборгованості. Звичайно, товари кооперації відпускаються дорожче, ніж коштують на ринку.
Державна торгівля, маючи більші кредити та крам у порівнянні з приватним капіталом, відіграє все ж незавидну роль. За даними податкового підвідділу оргфінвідділу, протягом 1923 – 1924 років приватний капітал у торгівлі Черкас і округи мав 70% оборотів, кооперація – 25 % та держторгівля – 5 %».

Червоне і чорне
Після неврожаю 1921 року, у наслідках посиленого відомими більшовицькими «методами», вкрай гостро постало продовольче питання. До рубежу катастрофи його доводили біженці з Поволжя. Кількість посівних площ у повіті становить лише 25% дореволюційного рівня, худоби за цей час стало менше наполовину.
Не краще було з паливом. Зимою 1921–1922 років міщани топили усім, що горіло, але багатьом й це не допомогло. Директива про «Мобілізацію усіх сил на заготівлю палива», оголошена повітовим профбюро ще у жовтні 1921-го, конкретно для населення, згідно з документом, «добрих наслідків не мала».
Небачено розгулялися смертоносні епідемії. «В 1922 году заболеваемость сыпным тифом (на 10 тысяч населения) составила 416, возвратным тифом – 712, брюшным тифом – 47. Эти показатели в Черкассах были самыми высокими по сравнению с другими городами Советской Украины. Наряду с тифами в городе и уезде свирепствовали эпидемии оспы, дизентерии и других инфекционных заболеваний. Голод, в сочетании с эпидемиями, привел к снижению рождаемости и очень высокой смертности населения. Показатель смертности в Черкассах в 1922 году (на 1 000 жителей) составлял 48, показатель рождаемости – 16», – напише згодом у своїй монографії дослідник історії черкаської медицини С. Гончаров.

Про гроші і ціни
До 1924 року у фінансовій системі країни панував повний хаос. Грошова реформа, започаткована Леніним навесні 1918-го, зазнала краху. Власне, «нові російські гроші» нас тоді тут мало обходили, адже в Україні одночасно оберталося понад 20 різновидів власних купюр. Черкаський науковець і автор посібника «Основи нумізматики» Григорій Голиш з цього приводу пише: «В обігу перебували знаки білогвардійських урядів, окупаційних армій, повстанських загонів, торговельних компаній і навіть окремих приватних осіб. З 1917 по 1923 рік маса паперових грошей зросла у 200 тисяч разів, в астрономічних вимірах виросли ціни. Скажімо, у порівнянні з 1914 роком ціна на цукор збільшилася у 162214 разів (звісно, у суто «купюрному» вимірі, хоча й у реальному – теж у кільканадцять), ситець – 86730 разів, пуд житнього хліба коштував 140 тисяч рублів. За великі покупки розраховувалися лантухами грошей, а 1 мільярд їх важив до 30 кг».
Дуже часто траплялося, що вага базарного товару була меншою ваги сплачених за нього грошей. Коли ж совєцькі дензнаки стали платіжним засобом і в наших землях, черкащанам довелося призвичаюватися до таких цін: борошно – 8,6 тис. руб., пшоно – 11,7 тис. руб., картопля – 1,2 тис. руб. (скрізь за кілограм), брусок мила – 6 тис. руб., газета – 2,5 тис. руб, поштівка з маркою – до 2 тис. руб.
На відміну від беручких, але у фінансових питаннях недалеких українських державників, нову грошову реформу російські більшовики готували довго і ретельно. Ще навесні 1920 року ними був захоплений «золотий ешелон» Колчака: 18 товарних вагонів, у яких перевозилося 5143 ящики і 1678 мішків золота та коштовностей (до слова, комісаром ешелону судилося стати Василеві Дідюку, який після буремної революційної молодості влаштувався на роботу у черкаське депо та прожив у нашому місті до самої кончини у 1970-му, пам’ятник йому встановлено біля наземного переходу на залізничному вокзалі). Ще кількасот тонн дорогоцінного металу вигребли з церков і монастирів. У 1921 році поновив роботу Петроградський монетний двір, і лише після цього розпочався перший етап реформи – у обіг були введені червінці у вигляді банкнот та золотих монет.
На 1924 рік після кількаетапної деномінації новий радянський рубль у купюрах і розмінній монеті сформувався остаточно. Він був аналогічним царському, тож кожен прирівнювався 0,77 грамам золота. Про його цінність свідчить те, що один новий рубль дорівнював 50 мільярдам у радзнаках 1921-го. Але населення, не раз навчене життям, хутко змело усю коштовну монету, тож в обігу залишилися самі паперові червінці та мідяки. Між іншим, гаманець із дрібняками тієї пори від 1 до 5 копійок на суму 1 рубль важив у середньому близько 400 грамів. Звісно, тривалі перетурбації у товарно-грошових відносинах завдавали людям купу клопоту. Єдина «радість» – що черкащанам не більше, аніж будь-кому і деінде...

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода