Була війна, та серце прагнуло любові…

Дата: 22-06-2019, 17:13

Була війна, та серце прагнуло любові…
У нашу еру електроніки, інтернету і соціальних мереж багато хто просто не знає, що таке пісенник. Альбоми чи товсті зошити, в які записували популярні, народні або просто ті пісні, що сподобались, мали попит у молоді мого покоління. На пісенник свого батька натрапила зовсім випадково, шукаючи щось на горищі у вчительських «скарбах». Розгорнула альбом у червоній палітурці із золотою квіточкою – і потрапила у батькову фронтову молодість. Перегортала сторінки, вчитувалась у віршовані рядки і почала розуміти, що хвилювало душу і серце 24-річного солдата, якими словами виливались на папір його почуття.
22 червня 1941 року стало для Царенка Миколи, студента Корсунського педучилища, громом серед ясного неба. Їхній курс складав випускні екзамени, готувався до прощального вечора і примірявся до шкільних класів. Проте війна ці плани зруйнувала. 28 липня батька разом із 400-ми новобранцями повели пішою колоною з Корсунського військкомату на Черкаси наздоганяти призначену військову частину. Та коли наступного дня добралися до лісу, побачили розбомблену ворожими літаками єдину переправу через Дніпро і той хаос, про який батько згадував рідко. Хіба що з колишніми друзями-фронтовиками розповідав з печаллю про трактори, що так і не переправили на лівий берег Дніпра, про побиту худобу, що пливла вниз по течії ріки, про намагання військових налагодити переправу під фашистськими бомбами…

Їх відпустили по домівках, зробивши на повістках помітку «вследствие окружения такой-то части и невозможности прибыть в ее расположение». Але командир, розпускаючи новобранців, попередив, щоб берегли повістки, бо вони скоро знадобляться. А роки окупації минули в примусовій праці вантажником на залізничній станції. У 43-му, коли в Німеччину почали забирати не тільки молодь, а й 14-літніх дітей, батько з двоюрідним братом (жили на хуторі Паськовому біля с. Корнилівки) спочатку ховалися від поліцаїв у тайнику, викопаному позад тітчиної хати, а потім подалися в Таганчанський ліс до партизанів. Ті посилали їх то розвідати ночами обстановку на залізничній станції, то принести з дому продуктів. Батьки ж казали поліцаям, що не знають, де син: пішов з дому – не знаємо куди.
Партизани допомагали обезкровленій 202-й стрілецькій дивізії визволяти села Канівського і Корсунського районів під час Корсунь-Шевченківської битви. 17 лютого битва завершилась, 18-го батько був зі збереженою повісткою у військкоматі, а 20-го − вже у військовій частині. Воював зв’язківцем, був тяжко поранений осколком снаряда в плече. Перемога застала його в Чехословаччині. На одній із фотографій, зроблених у травні 45-го, він із товаришами – стрункий, впевнений, мужній. Як і годиться переможцям. Хоча додому їм було збиратися ще рано.
Але весна і мир робили своє. За гімнастерками бились звичайні юначі серця, ночами їм снився дім і дівчата, котрі чекали їх із фронту. Про це й повідав пісенник.

Була війна, та серце прагнуло любові…


Перша пісня у ньому датована 22 червня 1945 року. Пісня – порада дівчині забути свою звичку печалитися за солдатом: «По земле чужого края я иду на смертный бой, чтобы жить не умирая, чтобы встретиться с тобой». А ось на сьомій сторінці пісенника вже рідною мовою того ж таки 22 червня виведено заголовок пісні «Зіронька» – про дівчину в ріднім краї; далі – «Мої мрії», що починається строфою «Мрію про тебе, подруго єдина…» і не дає підстав сумніватися щодо змісту пісні.
Наступного дня записана «професійна» пісня «Радист» − і вона також дихає глибокими молодечими почуттями. Тих пісень у зошиті 80. Але не всі писані батьковою рукою. У лютому 1946 року його як учителя демобілізували з армії. 20 лютого він уже навчав учнів Гарбузинської школи – малих і переростків, яким війна зупинила освіту майже на 4 роки. У пісеннику бачу знайомий мамин почерк (вона була студенткою педучилища, а через рік вони одружились). Тут поміж записами вже й мальовані кольоровим олівцем квіточки і пісні, які вони співали вечорами та на свята. У них і згадки про пережиту війну, і про таємниці людських сердець.
Перегортаю останній листок пісенника і усвідомлюю: навіть тоді, коли над головою свистіли фашистські кулі, коли мерз у мокрих окопах, коли зв’язував біжучи дроти зв’язку, мій майбутній батько, а тоді солдат, мав у грудях гаряче молоде серце, що завжди прагнуло любові. Просто цьому заважала війна.
Царенко Микола Павлович пішов із життя у 2001 році. Він 45 років навчав дітей, 19 років працював директором Гарбузинської восьмирічної школи. Ми бережемо і його ордени та медалі, і фронтові фото, і пісенника.

Людмила Моренко

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода