«Поки не почалося...» з Борисом Юхном

Дата: 24-06-2019, 09:17

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном
Черкаські панно: задовго до муралів


У 1960−1980-х роках стародавнє мистецтво оздоблення великих площин будівель переживало у Союзі справжній ренесанс.
Міста і села України вбиралися у яскраві, здебільшого мозаїчні роботи «високого художньо-ідейного змісту». І звісно ж, вони втілювалися майстрами у класичних сюжетах соціалістичного реалізму. Громадські споруди – будинки культури, кінотеатри, школи, вокзали, дитсадки, поштамти, контори колгоспів та таке інше як зовні, так і зсередини ставали носіями відповідних великих ідей та лиш зрідка мали відсторонені від них сюжети.
Але у Черкасах без епічних полотен у дусі часу якось обійшлося. Натомість, пригадуються красиві тематичні роботи з історії пошти у магазині «Філателія» та у залі Головпоштамту, запальний «Гопак» у одному із ресторанів, туристична візитка «Відпочинок» на вокзалі, портретна композиція у приміщенні аеропорту...

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном


«Відпочинок» на вокзалі
5 листопада 1963 року у Черкасах урочисто відкрили новий вокзальний комплекс, інтер’єрною окрасою стали дві зовсім не «залізничні» композиції. На одній з них у плавних лініях металу над новим морем завмерла чайка, популярний тоді символ міста. А у ресторані художники нагадали про відпочинок. Саме так називалося панно, з якого «на берег сходять сильні, здорові юнак і дівчина, несучи на своїх дужих плечах байдарку» – анонсувалася робота в одній із тогочасних публікацій з нагоди події. Але надто вже тут пишалися новим Черкаським морем, а відтак і презентували його гостям у всілякий можливий спосіб. Не кожному випадала нагода побачити водосховище, але що воно існує, що воно насичене життям, треба було знати.
Панно «Відпочинок» виконали молоді художники-монументалісти Володимир Широков та Олександр Студені. Обоє – студенти Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва. Власне, Володимир Олександрович щойно його закінчив, а Олександр Юлійович ще два роки там навчався. Згодом вже зрілі майстри ще не раз уславили наш край. Володимир Широков, зокрема, картинами «Черкаський коровай», «Вечір на сагунівському ставку», «Натюрморт з лящами». Олександр Студені – стелою «Звенигородка», набірною мозаїкою «Вісті» в інтер’єрі маньківського Будинку зв’язку, а у Черкасах – усім відомим зображеням Спартака на Палаці спорту (на жаль, вже затуленого банером).

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном


Панно-емблеми
Жодного сумніву в тому, що усім відоме велике, 8х4 метри панно «Черкаси» на в’їзді в місто зі Смілянського шосе. Цікавою є як історія його появи, так і «наслідки» для міста.
Приблизно у той самий час, коли Широков і Студені обмірковували композиційне наповнення «Відпочинку», керівники міста, а особливо його архітектурної складової, напружено міркували щодо «комплексного оформлення Черкас». Зокрема над тим, якими мають бути «анонси» столиці краю для автомобілістів. Само собою – простенькими вказівниками тут не відбудешся, бо вже й райцентри, а подекуди і великі села, перед в’їздом мали щось звеличувально-монументальне. І в стосах ескізів (не в докір тим, хто їх виконав, але «ні про що»), начальство розгледіло якусь нестандартну картинку з підрізаною верхньою частиною: і чоловік частково «безголовий», і колос в його правиці теж, якщо вже хліб всьому голова. Зате лівою він тримав велику цілу колбу. Та й загалом все, що вмістилося у формат, було ого-го яким. З’ясувалося, що такою побачили нашу презентаційну площину київські художники Павло Аверков, Микола Патиковський і Дмитро Захарченко. Хімічно-сільськогосподарською, з красенем-робітником. І проект, як то кажуть, взяли за основу. Понад те, упродовж 1964-го, – допоки тривали підготовчі роботи, – оцього універсального солдата трудового фронту вирішили зробити ще одним символом Черкас та розтиражувати на сувенірній продукції. Панно відкрили напередодні травневих свят наступного року. До слова, воно стало не єдиним у своєму роді: в’їзд до міста з канівського шляху дещо згодом зробило особливим портретне зображення Шевченка із цитатою з його поезії та належною ілюстрацією «великих змін».

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном


Як тут розвалили «Союз»
«Це мозаїчне панно прикрасило Палац культури хіміків, який напередодні жовтневих свят гостинно відчинить свої двері. Автори панно, виконаного зі смальти – художники Володимир Селіверстов і Віктор Білик. Тема його – союз праці і мистецтва».
Так лаконічно у «Черкаській правді» від 2 листопада 1980 року повідомлялося про появу, напевне, найвідомішої місцевої роботи у цій техніці, яка 32 роки була однією із оригінальних візитівок нашого центру.
Керівник і головний художник проекту Володимир Селіверстов добре знався на творенні великих мозаїчних полотен, його вважали одним з найкращих втілювачів ідеї звеличення праці. Після закінчення у 1965 році Київського художнього інституту, на Черкащині виконав кілька великоформатних розписів та панно, найвідомішими з яких тоді вважалися «Мирна праця» в Шполянському будинку культури та «Тваринництво» у Подільському племптахорадгоспі на Золотоніщині. Прикметно, що свій шлях у мистецтво він розпочинав як книжковий графік, а монументалістом став уже в Черкасах, куди прибув за направленям. І найбільше посприяв такому своєрідному переродженню майстра вже згаданий тут Олександр Студені. Після своєї найбільшої «палацової» роботи Володимир Іванович виконав ще кілька у районах, окремі удостоїлися професійних республіканських премій. Зокрема – розписи у Матусові й Смілі, де його спадщина збереглася. А у Черкасах була, і теж ще залишилась, рельєфна мозаїка над зовнішніми сходами, що ведуть на другий поверх «Кооператора». Звісно, це вже зовсім не те, чим прикрасилася «Дружба народів», але хоч невеличке жанрове надбання залишилося і у нас.
За фасадним шедевром дещо «потьмяніли» внутрішні зали Палацу культури. А вони ж не менш гідно представлені монументальними роботами. Це – декоративні панно-інтарсії Віктора Співака, теж колишнього випускника Львівського інституту прикладного і декоративного мистецтва. Це – неповторні гобелени Альберта та Неоніли Недосєко (до речі, згодом Альберт Степанович долучився до створення ще однієї оригінальної інтер’єрної роботи – панно, присвячене 700-річчю Черкас у холі другого поверху відкритого у 1986 році кінотеатру «Україна»: на жаль, ця робота вже теж знищена), а також Ольги Шалабаєвої. Без перебільшення, саме Неоніла Петрівна та Ольга Іванівна дали тут нове життя багатовіковому мистецтву, досягнувши вершин у техніці гобелену задовго до роботи у залах «Дружби народів». Насамкінець, це – монументальний настінний розпис у головному фойє Валентина Сірого та Віктора Олексенка. Схоже, що панно Володимира Селіверстова стало своєрідною ілюстрацією до усього, що відбувалося у головному мистецькому комплексі міста на початку 1980-х. Адже його створювали близько 80 архітекторів і проектантів, зводили сотні професійних будівельників та ще більша числом армія долучених до опоряджувальних робіт армія виробничників з усіх підприємств міста, а надавали мистецького змісту найвідоміші художники і декоратори краю – Олег Баумейстер, Віктор Клименко, Володимир Нестеров, Геннадій Полурєзов, Віктор Ніканоров. Чим не «союз праці і мистецтва»...

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном


Задовго до витинанок
У наш час заслужений художник України Микола Теліженко, і до слова – свої мистецькі університети він теж проходив у Львові, – більш знаний як автор багатьох пам’ятників «на честь нації» та чи нейвідоміший у країні витинкар. А в минулому він так само плідно працював як майстер панно та декоративних пластів з дерева. Давнішні твори, але які! Так, Миколі Матвійовичу належить рекорд з мозаїчної шевченкіани: це панно як найбільший портрет Тараса Шевченка 1989 року прикрасило будівлю школи у селі Будище. А раніше, незадовго до 700-ліття міста та у форматі реконструкції колишнього Піонерського парку з цієї нагоди, окрасою дитячої сцени стали яскраві «Скоморохи». І знову традиційне для Черкас «на жаль»... Зате інше панно Теліженка «Козак Мамай» на фасаді ювелірного магазину «Рубін», як на свій вік почувається непогано. Правда, його вже реставрували, адже й сам фасад перебудовувався. Прикметно, що це панно стало першим і єдиним, виконаним за радянських часів у синьо-жовтих кольорах.

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном


Колишня окраса аеровокзалу
Коли у новенькому черкаському аеропорту, відкритому 24 лютого 1986 року, ще вирувало життя, нудьгуючи в очікуванні реєстрації неможливо було бодай не кинути оком на красиве художнє панно кольору кави з молоком. На ньому були зображені схрещені гвинти літака і кілька портретів. Хто таки Нестеров, усі більш-менш знали хоча б у контексті знаменитої «петлі». А брати Касяненки – Андрій, Іван та Євген, яких митець Сергій Сосулін аж так пошанував? Мені, – напевне не самому неосвідченому з пасажирів, та ще й студентові істфаку, тоді це було невідомо. В ті часи у «епохальних процесах» іменам з малої історії місця взагалі не знаходилося. І минуло ще чимало літ, перш ніж ми, черкащани, оцінили внесок земляків у становлення авіації. Ще одним відкриттям для мене стало те, що автор цієї пізнавально-тематичної роботи Сергій Миколайович Сосулін вчився зовсім іншому: 1977 року він закінчив Ленінградський педагогічний інститут імені Герцена. На жаль, його життя обірвалося трагічно. Та й роботи, за великим рахунком, – теж.

Словничок термінів
Панно – частина стіни, прикрашена мозаїкою, живописом чи ліпленням
Мурал – художній розпис фарбами великих зовнішніх площин
Смальта – кольорове непрозоре (заглушене) скло
Гобелен – витканий вручну килим-картина
Інтарсія – інкрустація деревом по дереву

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода