Територіальні перетурбації у цьому краї тривали навіть за «зрілого соціалізму», і смт Мокра Калигірка увійшла до складу Катеринопільського району лише наприкінці 1966 року. А до цього, так само з грудня 1956-го, окремий Мокрокалигірський район приєднали до Шполянського.

Велике селище із населенням 2,5 тисячі жителів пишалося тоді здобутками колгоспу «Більшовик», потужним харчокомбінатом, молокоцехом, великим Будинком культури, бібліотекою на 33 тисячі томів, а ще – старим парком. Основоположників не згадували, бо то – пани, але парк був доглянутим. Принаймні у фундаментальному томі «Історія міст і сіл УРСР, Черкаська область» Мокра Калигірка «зразка 1969 року» представлена світлиною саме парку, а не поголів’ям ВРХ на новій фермі.

На жаль, у ньому я не бував. Тому покладаюся на короткий опис місцини знавця садово-паркової архітектури минулого Федора Гонци, зроблений 10 років тому.

«В центральній частині Мокрої Калигірки розташований парк кінця ХVІІІ століття. На його початку М. К. належала панам Любомирським, згодом, після розділу Польщі 1793 року, містечко перейшло до роду російських дворян Лопухіних.

Невеличкий за площею парк має цікаву планувальну схему. Він розташований на перетині великих вулиць, й алеї підпорядковані їм. Колись великий став з островом створювали тут романтичну атмосферу. Парк є пам’яткою садово-паркової архітектури, але стан його нині жахливий. У парку вирубаються дерева, благоустрій залишився тільки в меморіальній частині біля солдатських могил».