«Поки не почалося...» з Борисом Юхном

Дата: 9-07-2019, 09:04

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном
Своєю теперішньою, хоча й трохи видозміненою назвою, вона зобов'язана доволі курйозному випадку.
Упродовж 1879–1908 років ця вулиця мала симпатичну місцеву назву Старочигиринська та аж ніяк непрезентабельний вигляд: була ґрунтовою, тож навесні і восени тонула у багнюці по самі віконниці. І найбільша всезезонна калюжа, яку вподобали цілі династії міщанських гусей і качок, теж була тут.
Та ось за височайшим повелінням самого царя Росія почала готуватися до 100-річчя з дня народження письменника, автора дуже модного тоді «Ревізора» та колоритних малоросійських повістей. Тож «грамотні обивателі» ініціювали перейменувати Старочигиринську на честь Гоголя. Гласний думи Дробот поцікавився – а хто він такий? Йому відповіли. Чиновник щось довго бубонів про те, що у його присутствіях теж багато письменників, бо з самого ранку до ночі тільки те й роблять, що пишуть, однак нікому не спадає на думку називати на їхню честь вулиці. Але якщо треба... Так Старочигиринська стала Гоголівською, а у 1923 році ствердилася в остаточному варіанті назви – Гоголя. Навіть за окупаційного режиму, коли вулицям давали винятково «проукраїнські» назви, Гоголя не чіпали. Просто тому, що ні українці, ні німці, не сумнівалися в тому, що Микола Васильович хоч і малорос, та однаково українець.

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном


Найвідоміші будівлі і громадські об'єкти містилися тут між вулицями Дашковича і Небесної Сотні. Насамперед це старе приміщення краєзнавчого музею на місці колишнього скверу за драмтеатром. Звели ошатну будівлю збірні старожитностей 1905 року коштом черкаського мецената Кучерського. Перед революцією будинок придбав одеський кондитер, уродженець Мошен Свиченко, а за нової влади, у травні 1918 року, у ньому розмістилася експозиція історико-педагогічного музею імені Шевченка (прихильники старих порядків називали його повітовим краєзнавчим).
Фонди скарбниці на Гоголівській мали неабияке наповнення. Насамперед це полкові реліквії 35-го Орловського і 36-го Брянського полків: знамена, зброя, предмети побуту й прикраси з дорогоцінних металів. До колекції музею потрапили також картини, гобелени, килими, різні коштовні речі, вивезені з маєтків місцевих заможників. Тут опинилися знамениті колекції опудал і картин домів Лисака і Гаркавенка, мінералогічна колекція Козловського, ентомологічне надбання Балковського, кілька унікальних колекцій відомих тогочасних нумізматів. Предметом гордості працівників музею, які, на відміну від червоних кураторів, зналися на творах мистецтва, були твори образотворчого мистецтва з маєтків Воронцова, Бобринських, Браницьких, Балашевих. Серед них – понад два десятки картин майстрів старих європейських шкіл, в тому числі й епохи Відродження. Після окупації музей став такою собі посередньою збірнею старожитностей: понад чотири тисячі найцінніших експонатів попрямували до Райху. Цікаво, що саме черкаський музей першим в Україні, 1 травня 1944 року, прийняв відвідувачів звільненого від фашистів краю.
Навпроти музею стояв будинок, у якому провела свої молоді роки Лілія Данилівна Лобанова, володарка дивовижного лірико-драматичного сопрано. Її зустрічали оваціями концертні зали ФРН, Нідерландів, Югославії. Зрештою, вона була народною артисткою України, тож напевне має право бути вшанованою бодай меморіальною дошкою на вулиці, з якої пішла у життя.
Подолавши божевільне перехрестя Гоголя – Смілянської, опиняємося у мурашнику, ім'я якому – Центральний ринок. Він тут із 1956 року, хоча ще з 1925-го натовп на цьому місці звичне діло. Але тоді й з іншого приводу: упродовж майже трьох десятиліть квартал теперішнього головного торжища був найбільшою спортивною ареною міста. Спочатку стадіон називався «Міським», а після війни «Водником». Але то вже окрема оповідка...

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода