Серед обігових банкнот США найбільше міфів має купюра номіналом 2 долари. Йдеться про сучасні 2 долари, випуску 1976 і наступних серій.
Найбільший міф – банкнота ця дуже рідкісна. Сучасна банкнота 2 долари США – не рідкісна. Хоча її тираж складає лише 1 % усіх випущених американських банкнот, але у світі сьогодні перебуває у обігу понад 1,5 мільярди 2-доларових банкнот. Це дуже багато, щоб вважати банкноту колекційною рідкістю. Банкнотами по 2 долари США вам дадуть здачу у якомусь туристичному автобусі у Туреччині і у цьому не буде нічого дивного.
Міф про рідкість цієї банкноти виник у 1976 році. Вперше банкноту 2 долари США надрукували 1862 року, тобто з самого початку випуску загальнонаціональної валюти цієї країни (до цього часу кожен штат друкував свої гроші). Їх зовнішній вигляд і розміри змінювалися. 1966 року друк 2-доларових банкнот припинився. 1976 року його знову відновили у зв’язку з 200-ю річницею незалежності Сполучених Штатів. Багато американців сприйняли цей випуск як обмежений, характерний для ювілейних або пам’ятних грошових знаків. Наштовхували на цю думку десятирічна перерва у друці таких банкнот. Ця думка стала настільки поширеною, що багато хто і сьогодні впевнений, що з 1976 року друк 2-доларових банкнот не здійснюється. Але після 1976 року були серії 1995, 2003, 2009 та 2013 років. Зовні вони ідентичні серії 1976 року, змінюються лише підписи на їх лицьовому боці (аверсі) – казначея або секретаря казначейства. У другій половині 1970-х дводоларові банкноти справді розібрали на поповнення колекцій і подарунки «щасливих» банкнот, що дещо зменшило їх кількість у обігу. Але ненадовго.
З реверсом (зворотним боком) банкноти пов’язана ще одна широко поширена хибна думка. Вона полягає у тому, що тут зображено момент підписання декларації незалежності Сполучених штатів Америки 4 липня 1776 року. Під зображенням так і написано – «декларація незалежності, 1776». На реверсі 2 доларів США справді зображена картина Джона Трамбулла «Декларація незалежності». Але на ній відображено інший історичний момент – пропозиція до розгляду декларації незалежності Континентальному конгресу комітетом п’яти 28 червня 1776 року.
Також поширена думка, що банкнота дуже дорога. Тираж банкноти досить значний, щоб ціна на неї для колекціонерів становила значно більше вартості її номіналу. Для порівняння, банкнота номіналом 50 гривень 2011 року, випущена з нагоди 20-річчя Національного банку України тиражем 1000 штук, коштує на ринку 14 тисяч гривень.
Очевидно, що банкноти 1976 року випуску будуть дорожчими за 2003 року випуску, але не на кілька порядків. А от банкноти США номіналом 2 долари, випущені у ХІХ чи на почату ХХ століття, звичайно, зустрічаються значно рідше, ніж сучасні обігові, вони й становлять певну колекційну цінність. Але це – тема окремої розмови.
Вартісними є лише банкноти з цікавими номерами, наприклад, 11111111 або 12344568, або ж «радар» – 12344321 чи 56788765 – цифри номеру читаються справа наліво і зліва направо однаково. Вартісними є також банкноти заміщення – у їх номері присутня зірочка. Банкноти заміщення друкуються у випадку виробничого браку, коли вибракувані екземпляри заміщуються новими, але з позначкою у номері.
Існують також два протилежні за змістом переконання, що банкнота приносить удачу, або, навпаки, невдачу.
Нехороша слава за банкнотою закріпилася з початку її використання. Часто можна прочитати, що дводоларові банкноти плутали з однодоларовими, а тому не хотіли мати з ними справу. Це трохи не так, оскільки сплутати візуально ці дві банкноти донедавна було неможливо – до 1920-х років усі американські банкноти були виконані у художньому плані по-різному, а не однотипно, як зараз. Насправді, у касових апаратах для неї часто не було передбачено окремої комірки. Тому дводоларові банкноти клали разом з однодоларовими і часто давали на здачу два долари замість одного. Ці часті помилки призводили до того, що продавці неохоче приймали дводоларові купюри або ж взагалі відмовлялися їх приймати у якості платежу. У кінці ХІХ – на початку ХХ століття 2 долари були немалою сумою і такі перепони до її використання були досить дошкульними для власників таких банкнот. Тому вони намагалися позбутися їх за першої ж можливості. Банкнота стала нещасливою.
Додали «нещасть» цій банкноті розцінки на підкуп виборців. Наприкінці ХІХ століття традиційною таксою були 2 долари. Тому, якщо хтось мав у гаманці банкноту номіналом два долари, а особливо у пристойному товаристві, на нього відразу падала підозра, що він продав свій голос тому чи іншому кандидату.
Має банкнота США номіналом два долари нехорошу славу ще й через те, що на межі століть саме стільки коштували послуги повій. Причому без права на решту. Тому наявність у гаманці дводоларової банкноти знову могла бути неоднозначно сприйнята оточуючими. Деінде можна прочитати, що у В’єтнамі, який військовий контингент США покинув 1973 року, послуги повій теж коштували два долари. Але це вже, мабуть, не відповідає дійсності. Варто лише подивитися фільм «Цільнометалева оболонка», де в одній із сцен звучить дещо вища ціна. Та й у В’єтнамі американські солдати отримували платню не звичайними доларами, а їх замінниками – військовими платіжними сертифікатами. Номіналу два долари серед них не було.
Поряд з цим, серед багатьох американців поширена думка, що банкнота у два долари – щаслива. Оскільки купюра вважалася рідкісною і ювілейною, склалася традиція дарувати її на якесь свято. Вважається, що саме дарована банкнота, яку постійно носиш у гаманці, приносить удачу. Отримана на решту чи у якості плати магічних властивостей не має. Протягом 1930-х дводоларові банкноти часто використовувались на кінних перегонах на Східному узбережжі США, щоб зробити ставку. Щоб збільшити шанси на удачу, відривали верхній правий кут купюри. Міф про магічну дію дводоларової банкноти, використаної на кінних перегонах, поширився на всю країну, тому відвідувачі казино і сьогодні намагаються робити ставки на цю суму або ж включити таку купюру для купівлі фішок у казино.
Особисто я переконаний, що дводоларова банкнота у гаманці приносить удачу і багатство. Особливо, якщо важко і наполегливо працювати!
