Досьє
Справжнє ім’я: Олексій Юрін
Вік: 37
Сімейний стан: неодружений
Кумири: Сіддгартха Ґаутама
Улюблена страва: бурма (кримсько-татарська кухня)
Книга: Маріо П\’юзо «Хрещений батько»
Фільм: «Великі сподівання»
Фобія: боїться ідіотів
Мрія: прочитати вірш про Венецію на гондолі
– Розкажи, хто ти?
– Людина, поет, драматург, вільний митець. Я відкритий до експериментів і намагаюся відчувати свободу в мистецтві, на сцені і в житті. Це мій стиль.
– Як ти відкрив у собі поета?
– Коли випустив свою першу збірку у 2011 році. До цього я щось писав, але не вважав себе поетом. Зараз мене так називають інші, а я можу жартома сказати: «Не винесла душа поета…»
– Яка твоя перша збірка?
– «Парампара». Вона мені особливо дорога. Це як перша дитина. Цікаво, як я підбирав назву для неї. У той період захоплювався східною філософією. Хотів знайти щось глибоке за семантикою і просте за звучанням із санскриту. Потім приїхала моя знайома із Гоа і порадила назвати збірку «Парампара». Це означає «процес передачі духовної інформації з одного покоління до іншого». Художниця намалювала ілюстрації спеціально до цієї книги і оформила обкладинку. Вийшло прикольно. Ця збірка мені подобається і зараз: як за назвою, так і за стилістикою.
– Скільки авторських збірок маєш?
– П’ять персональних, одна збірна. І нову готую до друку. Вона вийде восени і буде називатися «Амброзія», як однойменний вірш (має алергію на амброзію, – ред.). Я давно визначився із концепцією збірки. Гадаю, це буде найкраща з усіх попередніх робота як за якістю, так і за близькістю до читача.
– Про що пишеш?
– Про те, що хвилює у конкретний момент. Намагаюсь бути унікальним, шукати цікаві образи і рими. Словом, опоетизувати буденність. Беру звичайні речі, що нас оточують, і роблю із них цукерку-поезію.
– Звідки береться натхнення?
– З космосу. Це відбувається спонтанно. Наприклад, одного разу я сидів у кав’ярні і побачив дівчину, яка читала книгу «Квіти для Елджернона», і я написав про це у своєму вірші. Всесвіт дає ідеї, просто треба бути уважним, прислухатися і працювати. Це неможливо пояснити. Для поезії не існує правил гри. Якісь клапани відкриваються, і приходять сигнали. Я вірю, що джерело поезії – неземне. І через поетів космос дає інформацію людям.
– Коли приходять Музи?
– Переважно уночі. Вони можуть приходити в образах як людей, так і тварин або рослин. Тобто це те, що дає ідею. Одного разу я просидів у кав’ярні сім годин і безрезультатно щось намагався писати. А потім ішов по вулиці і подумав, що раптом серед нас блукає якийсь геній. І це стало поштовхом для нового вірша. Ліричні герої моїх творів не завжди реальні. Це може бути прототип, або домислений образ.
– Що пишеш, окрім поезії?
– Драматичні твори, лібрето пишу для мюзиклів і опер, сценарії. З Черкаським драмтеатром ставили «Танго Марії», з Київським – оперу-містерію «Божественне танго», з театром ляльок – виставу «Привіт, ревнощі», де я грав головну роль, аматорський театр ставив «Холодноярську містерію». Є кілька п’єс, що поки не поставлені ніде. Крім цього, перекладаю опери, поезію, пісні й прозу. Створив кілька поетичних і моновистав.
– З ким співпрацюєш?
– Нещодавно у мене був проект із «Вербеною». Там були пісні під бандуру і вірші про кохання. У нас є музично-поетичний проект FLATCHER. Виступаємо як у камерному, так і в концертному варіантах. Достатньо багато гастролюємо. Незабаром буду їхати у Чернівці на фестиваль «Червона рута» із гуртом L.А. Давно співпрацюємо із музикантом Валерієм Заїкою в рамках проекту «Поетичний джаз», з недавніх пір – з Владом Придатченком. З актором театру Олегом Телятником просуваємо гумористичний проект «Дві лопати», ставимо поетичні вистави. Особливо пам\’ятним для мене є виступ з Енвером Ізмайловим, одним з кращих гітаристів світу. Також пісні на мої вірші виконує киянин Дмитро Гуцало. Це для мене дуже приємно, бо він співпрацює з поетами дуже вибірково.
– Для тебе важлива популярність?
– Мене цікавить рівень професіоналізму, а не рівень популярності. І, звісно, гармонія. Коли приємно працювати з виконавцем або колективом. В роботі я сам собі режисер, і декоратор, і сценарист, і продюсер. Часто не я шукаю проекти, а проекти шукають мене. Просуванням займаюсь дуже «лагідно».
– Ти вчитель у школі і шоумен на сцені. Як це поєднується?
– Хто був на моїх уроках, той знає, як емоційно і артистично проходить заняття. Діти не сприймають мене як зірку, їм важливо, що я прикольний і креативний.
– Що тебе тримає в тонусі?
– Людина не вигорає, коли робить те, що їй подобається. Для мене це задоволення. Буває лише приємна втома. Заряджають: шоколад, походи в баню, прогулянки, плавання, якісна музика і спілкування із приємними людьми.
Ким себе бачиш через п’ять років?
– Зіркою.
