«Поки не почалося...» з Борисом Юхном

Дата: 1-08-2019, 08:55

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном
УТОС на Казбеті – підприємство, відоме більшості старожилів міста. При цьому кожен такий скаже, що на своєму місці, – тобто у кварталі теперішньої Університетської, а раніше Воровського, – воно розташоване ще з довоєнних часів. Справді так, а точніше – з 1936 року.

Організація виробництва для місцевого товариства сліпих розпочалася з відповідного рішення пленуму центральної організації. На місця доводилося, що в кожному обласному центрі парткерівники мають подбати про повну трудову зайнятість інвалідів по зору. Власне, ця особлива категорія людей в Країні Рад й без того не байдукувала, працюючи надомно чи в артілях, але то не вважалося гідним «соціалістичного розмаху». Майже одночасно відповідальні товариші «з’ясували», що незрячі мешкають не лише у великих містах, а ось у невеличких містечках їхнє життя ще складніше. Сітку УТОСів вирішили дещо завузити, і таким чином в мережі опинилися більші з райцентрів, яким, безперечно, були тодішні Черкаси.

У червні 1936 року на вулиці Воровського було придбано будинок з прилеглою територією площею понад півгектара. Її пристосували до виробничих потреб, звівши кілька допоміжних споруд – переважно дощаних критих навісів. Ці роботи були завершені 31 липня, а вже наступного дня тут розпочалося бгання-плетіння грубих вірьовок та тонших мотузок.1 серпня 1936 року й вважається датою заснування Черкаського УТОСу.

Спочатку на особливому підприємстві трудилося 10 незрячих та півтора десятки слабозорих, до кінця грудня вже близько 30-ти і 40-ка відповідно. Для жінок організація обладнала гуртожиток на вулиці Жовтневої революції (пізніше Жовтневій, зараз Благовісній). Чоловіки квартирували. Упродовж 1937 – 1939 років були організовані їдальня і клуб з гуртками художньої самодіяльності – драматичним, хоровим, літературним. Позаяк в бібліотеці УТОСу багато літ працює моя мати, можу запевнити: клуб підприємства й нині живе, і то єдине, що там живе взагалі. Тож по війні відкрилася бібліотека з літературою шрифтом Брайля, випуск якої дещо раніше налагодили у Києві.

В період окупації УТОС, фактично, не діяв. Він поновив роботу навесні 1944-го і аж до початку 1950-х асортимент продукції залишався традиційним: від товстих вірьовок, майже канатів, до побутових мотузок. До морозів їх бгали під навісами вручну, тож холодної пори робота з мокрим матеріалом була нестерпною.
Майже безальтернативно вірьовочне виробництво домінувало аж до 1959-го, а «майже» тому, що ближче до середини 1950-х тут започаткували ще одне, й без перебільшення – унікальне. Йдеться про виготовлення перламутрових гудзиків з річкових мушель. За великим рахунком справу цю просто відновили, адже знали її тут ще у добільшовицькі часи. Але одне діло – кустарщина, і зовсім інше – промислові рейки. Наприкінці виробництва на станках штампувалося по кількасот тисяч штук гудзиків на місяць. Зі створенням водосховища та паралельним розвитком «народної» хімії напрям припинив існування.

Натомість утосівці освоїли нові виробництва: профільне картонажне та різні комплектування. У єдиний виріб вони збирали кришки з гумкою для консервного комбінату, пружинні блоки на замовлення меблевих фабрик, була організована дільниця з виготовлення банок для фарби під потреби Хімреактиву. Згодом освоїли збирання розеток, вимикачів, електропатронів. Пригадується, то була остання профільна продукція УТОСу радянських часів, бачена мною.

Сучасні економічні і соціальні реалії залишили цих дуже працьовитих людей «за бортом». Ба – більше: втілювачі реформ вже обмірковують схему ліквідації структури УТОС, яка у минулі часи навіть збагатіла на оздоровчі комплекси та бази відпочинку. «Замкнути» незрячих вдома – такою, напевне, є мета усіх новацій по організації упродовж кількох останніх років. І схоже, що вдається. Принаймні, на Університетській людей із білими тростинами я зустрічаю дедалі рідше...

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода