Нас помічають… у столиці!

Отож… зазираєш до Cимоненківки! Обласної юнацької бібліотеки імені Василя Симоненка… Переглядаєш сторінки одного з столичних літературних видань. Журнал «Київ»… Мабуть, читали таке видання.
І що ж?! Беру до рук журнал «Київ» – №5-6 за 2019 рік. І там поетична публікація Наталі Горішної. Черкащанки… О, нас уже укотре помічають у столиці! Кого нас?! Віршотворців з Шевченкового краю…
Бо і справді ж… Шевченків край – хіба ж не ідеальне місце для ліричних одкровень! Бо Київ – це ж мегаполіс. Шалений рух… Автомобілі… Суєта… Але не буду заперечувати – столичні поети теж стараються! З усіх сил.
Отож які саме вірші Наталі Горішної підняв на свої стрімкі крила, на свої білосніжні сторінки… журнал «Київ»?!
Вінок сонетів «Низький уклін».
Ну, про сонет кажуть, що це – драма у мініатюрі. А вінок сонетів?! А це досить немалий згусток поетичних драм.
– Поезія?! – спитає хтось, – А її хто… читає!
І цього «хтось» можна добре зрозуміти. Спочатку розхвалюють на всі лади не поетів, а потрібних з якоїсь причини людей. А потім читачі ознайомлюються з віршами цих – не поетів, але потрібних людей! – і читачам нецікаво! І чому тут особливо дивуватися?!
Але коли поезія справжня, то чому вона має бути… нецікавою читачам. Та навіть надмірна бюрократизація літературних процесів не зможе цьому зашкодити!
Ну, хвалити Наталю Горішну після того, як її похвалив… Гордон? І де – у газеті «Літературна Україна»! Перегордонити Гордона?! А чи доречно! І чи варто… І не той Гордон, що Дмитро і газета «Бульвар». А той Гордон, що – Олександр і поет.
Але можна зробити інакше. Процитувати (з невеликими коментарями!) ті рядки з прочитаного, які звернули на себе увагу. І спробувати переконати читача – читати поезію не тільки можна, а інколи і треба.
Так, ці вірші – драма… Драма лірична, але ж і… філософська! І поетеса абсолютно відверта і щодо цього, і щодо глибини традицій подібних драм.

Блакитний дощ з небесного кришталю
Таку барвисту райдугу зродив.
Отак, взяла б ціпок Сковороди
Й помандрувала б ген до небокраю.

Якою б сильною не була людина, але ж і їй… потрібна опора. У дуже нелегку хвилину. То у чому ж її, оцю опору, шукати?

І поміч, і опора ув одчаї –
Скупе життя на дружбу і любов.
О, скільки на віку ламаєм дров,
А виправити щось – не устигаєм!

Так, ці вірші – драма української душі. Жіночої душі! Отож поетеса і звертається зі своїми болем і тривогою до гостроти нинішніх днів і до сучасних українок.

Однак не вгодиш і царю, й псарю,
Усе життя не простоїш навшпиньки…
Мої свободолюбні українки,
Я вашим духом серце умудрю!

Жіноча душа вразлива. А світ навкруг і непростий, і суперечливий. І оце тривожне протистояння жіночої душі і світу, ніби згусток болю, у наступних рядках.

Олтар життя мого, чого він вартий?
Вік прожила, а й дотепер пташа.
Моя стократ ошукана душа –
Довірлива, як зі шкільної парти.

Непрості повороти власної долі… Динамізм теперішніх днів… Усе це схвильовано і повнокровно входить у поетичні рядки.

Роки біжать-біжать, а все – фальстарти…
Життя – свіча, запалена й горить:
Повільно – тьмяно, яро – але мить,
Завжди є що поставити на карту!

Справжня поезія – це вогонь душі… А не банальність усоте повторених істин! Справжня поезія – це вогонь…

Негідну правду плутаю з олжею,
Бо як інак, коли поет – дитя,
Якому заповідано життям
Прийняти в серце спадок Прометея?

Переживши драму власної душі, поетеса приходить до слів, що стають співзвучними і для нас, її читачів.

Що кожен стук сердець – не випадковий,
Що вища правда – в загадці любові.
Низький уклін усім, кого люблю!

Отож, вельмишановний читачу… Якщо приведені вище рядки таки змогли вас усе ж розворушити і у вас виникло бажання прочитати згадану поетичну публікацію повністю, то необхідна адреса вам уже відома – Черкаси, Cимоненківка, журнал «Київ»…

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x