Як чумаки по сіль ходили. Серія 2

Хоча це мала б бути серія …. 5 чи 6
Але
Якось так пишеться, тому хай буде 2

Wakacje чи відпустка
Зроби паузу – з\’їж твікс, але це не в моєму випадку.
БО КОЛИ працюєш півтора місяці (майже) в іншій країні, без вихідних, аби потім мати відпустку у півмісяця, то твікса буде мало. А от борщ, сало – це саме ті продукти, за якими найбільш скучила і їх найбільше і найчастіше хочеться куштувати.
ХОЧА ви можете сказати : \”Тю, а шо в Польщі сала немає? \”
Такого як у нас на базарі – немає!
А щоб його перевезти через кордон, то то не з моїм щастям. У мене на лобі з\’являться букви, які будуть говорити про те, що я провожу заборонений продукт. У МОЄМУ ВІЦІ НЕРВУВАТИ – ТО ЗАЙВЕ. Тому хотіла того сала аж майже півтора місяці і Алілуя! Мрія здійснилася! Щастя є! І борщ, і сало з часником…

#япамятаю, коли мені було 13 я потрапила дивом до групи чорнобильських дітей, котрих відправляли на оздоровлення на Кубу. Табір ТаРаРа на 45 днів для мене – капсульної дитини, яка від дому ходила хіба що до бабусі , яка мешкала за три км від нашого будинку, став вічністю. Знаєте, що буває з пташкою, котру довго тримали в гнізді, а потім випустили політати?
Пофантазуйте))
45 днів чужих людей, тоді ще тільки так).
Без зв\’язку, бо телефоном – автоматом можна було скористатися лише один чи два рази за весь час перебування,
З дивними стравами, океаном, в якому є акули, медузи, людьми з дивними хворобами, тарантулами, які ходили пішки по всіх клумбах, манго, які росли біля кожного будинку, мигдальні дерева… І скучання, дитяча туга за мамою, її стравами, борщем і салом. Хоча там ми сало їли). Кожної другої неділі наш вожатий пригощав свій загін салом і московською ковбасою. А йому таку посилку передавали літаком, який привозив нові групи дітей…
Але по приїзду в мою Золотоношу першою стравою було сало і борщ…
Як і зараз…

Вдома!
Мене питали часто , чи сумувала я за Че, за Дніпром, за роботою, вірніше за роботами, за телебаченням, за помешканням своїм, за людьми?..
Та особливо не було коли сумувати!
Коли робочий день починається о 6:00 і закінчується о 21:00, то про емоції ніхто не говорить. Бо фізична втома перемагає емоційну. І хочеться лиш одного – з\’їсти чогось і заснути.
З опису можна подумать, що я там батрачила)), але Ні! Працювала! Так само як і тут, в Україні. РІЗНИЦЯ лиш у формі роботи. Коли моєї творчої роботи ( весілля, психологічні проекти , творчі майстер-класи, телебачення) стало надто багато для того аби встигати придумувати і реалізовувати якісно, я вирішила поставити себе на паузу аби відбулося перезавантаження.
Кажуть, що обнулитися – файно!
Перезавантажитися – теж! І в кожного цей процес свій, особливий, як і ми самі.
МОЄ перезавантаження дивне для когось, а для мене – надто чудове, щоб не говорити про нього.
У попередніх оповідках я писала про свою творчу відпустку на польських землях. А почалася вона із Зеленої Гури. Чудове малесеньке польське містечко де все було в межах 30 хв. від мого місця проживання. ХОСТЕЛ, або ж \”приймач – розподільник\” як я його обізвала , знаходився в лісі. І щодо адаптації, то її як такої не було. Бо враження, що я ж з Черкас і не виїжджала.
За дітьми і котом скучала, але без хворобливості. Бо то є нормальним, скучати (трішки) за найріднішими.

А все інше – не є нашою власністю, і відчувати тугу за чимось чи кимось, то якось егоїстично, чи що? Бути вільною, не привязуватися до людей, до речей, міст, країн …
Свобода! Кайф! Насолоду отримувати можна будь – де і будь з ким)
Треба просто вміти це робити. НАСОЛОДЖУВАТИСЯ новими знайомствами, новим спілкуванням, новим…
Ні, не виправляйте! Не чужим, а НОВИМ!
І це вміння \” знову в перший клас\” у який раз мені допомогло адаптуватися до країни, людей, правил, звичок, нового – дивного помешкання і того, що немає роботи зараз , то значить, що буде вона пізніше.
Насолодилася неробством, порушила звичні правила влаштування на роботу і , завдячуючи колєжанці з Одеси, опинилася в місті біля моря…

Все як і хотіла, мріяла колись:
працювати біля моря, робити домашню роботу, за яку платитимуть гроші.
А от побачити стільки риб навколо мріяла теж, але в морі, ниряючи з аквалангом. То шось в космосі пішло не так)))
А може то я якесь зайве слово сказала, чи слабо вірила в те, що зможу таки побачити риб і, навіть, якихсь і піймати за хвоста…так от слабо вірила в те, що зможу поплавати в Червоному морі…
Але я ніколи, ніколи не мріяла про те, щоб моя робота була поруч з Балтійським. І тут відбулась фантастика! Закохалась! Я закохалась в місто, в море, в людей…
Колись мій друг сказав, що бути закоханим в життя – це найкраще, що може відчувати людина. І я можу сказати це про себе.
Я закохана в життя в усіх його проявах!
А ви?

Далі буде…
Особливо про роботу в Польщі
Про відпочинок
І про наш Бучак

#добретамдеяє
#творчавідпустка

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x