Мала земля кратал №148

Почнемо здалеку, але підемо швидко. Оскільки ще й наприкінці 1950-х все ділове та культурне життя міста не поширювалося далі вулиці Шевченка, місцеві, а більше навіть київські архітектори, тяжіли до капітального будівництва хоч і в горішній частині міста, та поближче до Дніпра. “Так склалося історично”. І може й на всі Черкаси не знайдеться місцини, плани щодо якої так стрімко та фундаментально змінювалися, як стосовно теперішнього скверу імені Богдана Хмельницького, а тоді – Парку імені Ленінського комсомолу.

Так, 1956-го там ухвалили спорудження обласного драмтеатру: неминучого об’єкта для кожного обласного центру. А на звичному від 1965 року місці драмтеатру мав бути міський Будинок культури з кіноконцертним залом на 1000 місць, тож планово – два заклади замість за фактом єдиного. Але під кінець 1960-х БК “всучили” Хімкомбінату як “Палац культури хіміків” (то самі й будуйте), і з’явився він аж через 12 років вже в іншому місці. Це – “Дружба народів”. Коли ж з театром остаточно передумали на користь вулиці Шевченка, у парку “окреслився” стаціонарний цирк. Ну з ним тут взагалі не склалося. Ой, тільки не нада оце про коміків і клоунів сучасності, яких й без цирку в кожному кабінеті. Тоді цирк – то був цирк і більше нічого. 1963-м роком датовані фантазії облаштування у парку картинної галереї. Її, на те виходить, як художній музей відкрили аж 1992-го й звідси далеченько. Натомість, авангардна коробочка збірні живопису у травні 1966-го трансформувалася у ресторан “Чайка”, найстаріший місцевий “в оригіналі”.

А вже тепер – на Театральну площу на звичному за 55 років місці. Так, вона лише прелюдія до відкритої 1 вересня 1965 року будівлі театру і відома хіба пам’ятником Тарасові Шевченку та старезною яблунею, що якимось дивом вціліла з тих часів, коли ще не було ні того, ні іншого. Ну й нашими головними новорічними ялинками, під якими свято зустріло не одне покоління земляків, допоки й цю традицію не перепоганили. А в сучасності – підняттям над площею 3 березня 1990 року першого в місті синьо-жовтого стягу, за що братство „Заповіту“ сплатило 25 рублів штрафу. Затяті театрали зі стажем згадають ще круглу афішну тумбу 1970-х та велику клумбу між нею і сходами.
Знаний усіма пам’ятник біля черкаського драмтеатру на звичному місці з 1964 року. Його автори – Макар Вронський та Олексій Олійник. Але не всім відомо, що його встановлення відбувалося у два етапи. Початково на своє 150-річчя Тарас Григорович з’явився “золотим на білому”, тобто відповідно пофарбованим. На тимчасовому постаменті, в оточенні гіпсової композиції, що й засвідчено тогочасними листівками. Як і те, що спочатку він стояв на чотирьох кубах. Коли ж усі огріхи були враховані, нижню скульптурну групу поправили, перевели у камінь, а поета буквально підняли “на п’ятий рівень”. Повторно пам’ятник відкрили у червні 1971 року.

Площа по-своєму цікава. Вона окреслилася у проекті навіть раніше, аніж у фундамент нашого аскетичного храму Мельпомени заклали першу урочисту каменюку. Ця подія датована 1 грудня 1959 року, натомість про прилеглу до театру територію йшлося ще тоді, коли його називали Палацом культури, а саму площу – площадкою. А цікава тим, що більшу частину планового опорядження так і не здійснили. З класичної у “передові архітектурні форми” перевели будівлю театру, ну а там і його прилеглу оздобу мінімізували.

З публікації у “Черкаській правді” від 17 квітня 1958 року авторства тодішнього начальника облвідділу в справах будівництва і архітектури Станіслава Дубицького:
“Недалеко від місця, де споруджується Будинок Рад і скоро утвориться чудова адміністративна площа, знаходиться квартал №148. Він лежить в межах вулиць Карла Маркса (Остафія Дашковича), Шевченка, Комсомольської (Смілянської) та Гоголя. Зараз в цьому кварталі площею 4,7 гектара стоять невеликі одноповерхові будівлі, на внутрішньоквартальному просторі розташовані городи. Лише недалеко від середини кварталу, з виходом на вулицю Шевченка, закінчується будівництво чотириповерхового жилого будинку управління зв’язку (йдеться про найближчий до площі, на першому поверсі якого довго була “Філателія”) .
Але мине порівняно небагато часу, і вигляд цього кварталу невпізнанно зміниться. Нинішнього року тут розпочнеться будівництво величного Палацу культури об’ємом 42000 кубічних метрів, розміром 42 на 70 метрів, із залом для глядачів на 1000 місць.
Палац культури розміститься на окремому кварталі площею півтора гектара, який утвориться за рахунок розподілу навпіл існуючого кварталу між вулицями Комсомольською і Карла Маркса. Фасадом він виходитиме на вулицю Шевченка, з відступом від червоної лінії на 30 – 35 метрів. На утвореній перед ним площадці будуть встановлені красиві світильники, розбиті клумби. На території кварталу з боків та по заду Палацу культури знаходитимуться спортивні майданчики, фонтани, зелені альтанки. По периметру буде побудована цокольна низька огорожа, оздоблена виткою зеленню.

Квартал, на якому розміститься Палац культури, відмежується від іншої половини кварталу №148 новоутвореною вулицею Палацовою (Василя Симоненка), по непарній стороні якої найближчим часом, зразу ж після закінчення складання проектної документації, розпочнеться будівництво чудового триповерхового будинку музичної школи на 30 класів і концертним залом на 200 місць. Шефство над будівництвом музичної школи взяла на себе міська комсомольська організація.
Поруч з площадкою школи розпочнеться будівництво двох триповерхових і одного чотириповерхового жилих будинків, з промтоварним і продовольчим магазинами.
Проектно-кошторисна документація на спорудження усіх цих об’єктів розробляється Черкаським облпроектом”.

Знову у сучасність. Як пам’ятаємо, фонтан за драмтеатром таки був, його демонтували у лютому 2007 року для вивільнення площі під ТРЦ “Фонтан-Сіті”. Паскудна оборудка, яка закінчилася… Та чи закінчилася? Точно щось із тими “шафами” не так, але про них слід окремо, та й до нашої теми вони ніяким боком.
Не дивуйтеся, але передбачалося, що фонтан при театрі… благодійно впливатиме на температуру у машинній залі статуправління, воно через дорогу. Невідомо, щоправда, яким чином, бо знаходився далеченько, але такою тоді бачилася ситуація згідно вимог і норм.
На жаль, Театральна вже давно геть не презентабельна. І справа навіть не в наслідках пожежі та подальшій фактичній консервації площі. Просто вона наче є, але наче її й нема. Пам’ятник Тарасові та історична яблунька – ото і вся площа. Жодного концептуального наповнення, ніяких тобі “фішок”. Найбанальніша топталовка дорогою з центру до базару. Ще в минулому тисячолітті полущилася низькоякісна бруківка, (можу помилитися, але здається, то перша велика забрукована ділянка в місті, якщо не брати до уваги радянські бетонні плити) та паркан. Якось головним елементом площі став скляний вагон з квітами і історія з його демонтажем була чи найцікавішою від усього, що траплялося тут під прапором незалежності.
Залишається сподіватися, що з відкриттям театру після реконструкції щось зміниться на краще. Принаймні, в тому, що покладуть нову красіву плитку, я не маю щонайменшого сумніву.

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x