Коронавірус – лапи геть від черкаської медицини, або Роздуми після престуру до Черкаської інфекційної лікарні

Коронавірус – лапи геть від черкаської медицини, або Роздуми після престуру до Черкаської інфекційної лікарні

Інфекціонка. Черкаська. Престур. Сьогодні. Ну, ви в курсі. Усі вже написали, пофоткали, прокоментили. Відтанцювали словом. Аплодуємо і розходимось. Хух. Нууу, тепер можна і побурчать.

Найперше, що вразило, ще на підході… ворота, потім збита плитка на будівлі, побитий асфальт. Разом з тим – пластикові вікна, сучасні пандуси. Словом, романтична парочка чудєсних лебедиків із покришок у мінісадку закладу – то живе втілення всього того, що було далі. Знаєте, ото із серії, дєнєг нєт, ну ви дєржитєсь…

Прилетіли колеги-журналісти. Особливо радує молоднячок. Таке собі живе втілення сучасності і європейськості на двох ніжках з камерою в наманікюрених рученятках. «Як ви вважаєте», «шановна пані», «чи не здається вам, що». Добре, що на розправу видали лише досвідчених медиків. Говорили чітко, розумно, правильно.

Заклад усередині. Трошки нагадало, вибачте, Нарнію. Коли заходиш в таку собі биту життям шафу і виявляєш, що всередині вона… ну, словом не така, як зовні. Нє, звісно, я ж не перший рік з диктофоном бігаю, знаю, що нас водили лише туди, куди можна. Але там, де можна, було непогано.

Порадував ремонтик усередині, пластикові вікна, обладнання. Але було таке відчуття… от як би вам сказати… ем… ви колись бачили дівчаток-першокурсниць, які приїхали з села і провчилися у великому місті місяць-півтора? Або хлопчика, який взяв у татка машину покататися? От начебто зовні всьо красіво і навіть дуже схоже на те, як це роблять дорослі, але якщо придивитися… Ну, ви зрозуміли.

Картинку нам показали красиву. Думаю, оператори були справді раді. Слова, спікерів були правильні, вичерпні і оптимістичні. Без сумніву, вони задовільнили найдопитливішу журналістську аудиторію. Але… Але після того, як папараціки порозбігалися на наступні пресухи і соціально важливі події, я побачив, як до входу в лікарню підкотився… вперевалочку… чмихаючи газом і гуркочучи чимось незрозумілим, мікроавтобус. Дивився я на оце пічальніньке транспорне засобенятко з потертими червоненькими плюсиками по боках і думав… «Слава Богу, що отой страшний вірус десь там, далеко-далеко. І відведи і помилуй від того, щоб воно докотилося до нас. Бо єслі шо… крім як на чудодійну силу молитви надіятися нема на що…»

Коронавірус – лапи геть від черкаської медицини, або Роздуми після престуру до Черкаської інфекційної лікарні

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x