Коли ти весела й комунікабельна людина, кожна вулиця – це дискотека.
Ноги самі повели з тренінгу через Контрактову, хоча навігатор сердито протестував зі своїми – поверніть направо, поверніть наліво.

Яскраве колесо огляду.
А може?
І підступний страх висоти.
Наступного разу.

Але вуха вловили музику і ноги самі пішли на вуличних музикантів.
І наступної миті вона геть забула – куди і чого йшла.
З вуличними це – завжди.
Діють гіпнотично. Опісля – суцільні провали в пам’яті.

За півгодини пів Контрактової роздивилося візерунки на подолі її вишитого плаття.
Жінки запитували – де купувала.
А чоловіки – звідки вона знає всі слова всіх пісень.
Від “Червоної Рути” до “Звезды по имени Солнце”.

Коли вуличне божевілля стихло, бо посідали акумулятори, вони врешті роззнайомилися.
Актриса, Художник, Журналістка і Таксист.
Художник назвав Таксиста молодим балбєсом.
Таксист запротестував, що ніякий він не молодий.

За 5 хвилин Таксист вгадав як звати Актрису.
За 10 – відмовився вірити, що їй більше 18.
За 15 – віддав їй свою куртку, лишившись в тоненькій футболці.
А ще заявив, що світом править любов, а він давно хоче женитися.

Після таких заяв було вирішено йти дивитись на пішохідний міст.
Прекрасне пристанище для божевільних і закоханих.

Благо – Поштова – поряд.
А надворі тепло, попри березень.
Художник, правда, пожалів друга і віддав йому свою куртку, лишившись в светрі.
“Ничего-ничего, я Саратовский”.

Журналістка пожартувала про коронавірус і про “безумству храбрых поем мы песни”.
А потім завмерла від краси пішохідного моста.
З динаміків лунав Джо Дасен, в ресторані поряд готували смородиновий глінтвейн, а у Художника виявилась рок-група і друзі в Одесі.

Актриса заявила, що давно хоче на море, а Журналістка – що ніколи не була в Харкові.
Тут же на місці були дані урочисті клятви усім приїхати один до одного в гості.
Клятви закріпили селфі і тостом, за який підняли глінтвейн, пиво і трав’яний чай.

Таксист викликав друзів з машиною.
Журналістка читала вірш, написаний півроку тому.
Вірш був про Актрису, хоч вони тоді ще й не підозрювали про існування одна одної.
Таксист скористався моментом і чмокнув Актрису в щічку.
Журналістка шепнула “Ти ж квіти купи”.
До потяга “Київ-Харків” лишалося трошки більше години.

На вокзал їхали з піснями і жартами.
В повітрі літало кохання і “легкое сумашествие”.

Таксист пообіцяв подарувати Актрисі куртку.
Пітораметровий водій пожалкував, що дівчата не знали його рік тому.
Коли він був високий.
Заливаючись сміхом Журналістка заявила, що для чоловіка головне – впевненість в собі і почуття гумору.
А всі розміри – то фігня і поняття відносні.

На вокзалі Журналістка промовисто глянула на Таксиста і він побіг купувати фіолетові крокуси.
Як виявилося, то улюблений колір Актриси.
Але ніхто нічому вже не дивувався.

Таксист умчався по своїх таксистських справах, присилаючи в директ Актрисі тисячі сердечок і смайликів.
Актриса сказала, що у неї четверо дітей.
Журналістка впала в ступор, бо треба бути відьмою, щоб мати четверо дітей і таку фігуру.
Таксист 2 секунди подумав і безтурботно сказав “значить буде шестеро”.
Журналістка з Художником випили “за справжніх чоловіків”. Сидр йшов – як вода в суху землю.
До поїзда “Київ-Харків” лишалося 12 хвилин.

Журналістка, як людина бувала, і не раз пропускавша потяги, схопила Актрису за руку і потягнула в сторону колій.
По дорозі вони все ж зробили кілька фоток з крокусами, бо навіть за тотальної нехватки часу завжди можна знайти кілька секунд на поцілунок чи на селфі.

У переході цигани ледве не витягнули із рюкзака Журналістки найцінніше, але спрацювала, чи то чуйка, чи то карма.
Журналістка думала про таксиста словами Леся Подревлянського.
“Хароший пацан. Так жалко пацана”.
І водночас дуже за них раділа.
Бо тільки закохана людина відчуває себе по-справжньому живою.
І четверо дітей – це чудово.
А шестеро – ще краще.

Біля вагона Журналістка з Актрисою обнялися.
І ще раз домовилися про взаємні візити.
Бо таким шаленим жінкам треба триматися разом.

Сідаючи в таксі, Журналістка любовно погладила Стрекозячі Крила.
Які ледве не витягли з рюказа цигани.

Незнайомцям зовсім не обов’язково знати, що у вільний від роботи час вона потрошку “підфєячує”.
А рюкзак ніколи і ні в кого підозр не викликає.

P.S. Всі співпадіння з реальними людьми – невипадкові.

#ірина_семенова #semenova_media #душевний_текст