Дощова історія кохання

Сергій і Ольга Зінченки, RSS,
Дата: 23-03-2020, 13:02

"А надворі дощ іде, а в долині сонце..." Слова улюбленої бабусиної пісні лунали у Неї в голові, перебиваючи дощ, який Вона обожнювала. Дощ асоціювала не з скрипкою чи флейтою і навіть не з барабанами, а з ударним найкрутішим пристроєм. У якого тих барабанів, барабанчиків, тарілок ну дуже багато. Тук тук, дзінь, геп, гуп, тах, тах...

З будинку вийшла поважно. Відкрила чудернацьку парасолю: велику, з ручкою закарлючкою, дивакуватим малюнком у стилі "ню" і рушила алеєю. Краплини падали на парасольку, здіймаючи ледь видимий водяний феєрверк, і опускались на землю біля Її ніг. Супермодні черевички просто фантастично сиділи на струнких, затягнутих у панчохи кольору мокрого асфальту, ногах. Ішла поволі. Отримувала не абияку насолоду. Тішилася. "А надворі дощ іде..." Від цієї пісні усміхалась.

Та раптом усе зникло перед величезною калюжею. Обійти було не реально. Глянула на черевички і рушила до тротуару. Те, що сталося в наступні кілька секунд вивело, вибило її з ритму. Хтось сильний підхватив, легенько підкинув і притис зі словом "Тримайсь". Вона, мов зомбована, обійняла молодика за шию. Парасоля стала зайвою, але Вона тримала міцно у своїй руці. Якимись, тільки Йому відомими маневрами, перебрались на інший бік калюжі. Вона запручалась. Він поставив Її з словами"Не така ж і легенька". Майже відкрила рота, щоб кусюче відповісти і тут... побачила очі глибокі темні, мов вир, важкі, як грозові хмари. Прикусила нижню губу, крутнулась на високих підборах і рвучко ринулась вперед.

Ніхто не наздоганяв. Випрямила спину. Поправила парасольку. Видихнула... І зупинилась. У кінці алеї стояв у фонтані дощовім Він. У голові знову залунала бабусина пісня "А надворі дощ іде, а в долині сонце. Прийди, прийди, милий, до мого віконця"

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода