Стрічка новин ФБ просто переповнена постами моїх друзів з новинами про нові випадки зараження, підрахунками «хто, де, коли занедужав на коронавірус/одужав/помер». Люди панічно лякаються кожного нового випадку навіть зафіксованої підозри. На сьогодні дані МОЗу такі: «За даними Центру громадського здоров’я, станом на 10:00 26 березня в Україні 156 лабораторно підтверджених випадків COVID-19, з них 5 летальних, 1 пацієнт одужав та вже виписаний з лікарні. За добу було зафіксовано 43 нові випадки.»
А тим часом на фронті від початку року загинув 41 український військовослужбовець, поранення отримав – 181. І про це пишуть одиниці, ще менше панікують від того. Бо то десь, а вірус тут.

І от тепер кожен з нас відчув себе на війні: не відомо, коли, звідки і в якій кількості «прилетить», виживеш ти після того, чи… Відчули, як то, коли не вистачає необхідних речей – і надія лише на волонтерів. Відчули, як то сидіти в обмеженому просторі… І все – посипалися. Але ми забуваємо, що «прилетіти» нам може вірусна штука з летальністю 1% – 3%, а от летальність тієї ж снайперської кулі… ну ви розумієте. Ми забуваємо, що нам не вистачає масок, які не МОЗ, ні ВООЗ не рекомендують носити здоровим людям, а на фронті не вистачає усього – від їжі, до предметів побуду і одягу (якось так непомітно ми відкотилися в цьому питанні до 2014). Ми бідкаємося, що хочемо захиститися, а немає антисептиків, а їм не завжди можна навіть стріляти у відповідь. Ми за два тижні сходимо з глузду від ізоляції в затишних квартирах з усіма комунікаціями – а вони в окопах і бліндажах, і значно більше ніж місяць… Ми ниємо, що не можемо сходити в кафе з друзями, чи в кіно… А коли хлопці з передової бути в кіно не замислюємось… І ці порівняння можна продовжувати до безкінечності… Та чи варто? Народ же на мирній землі стомився від війни… А колись стомиться і від вірусу? Важко передбачити…
Тому, будьмо оптимістами, допомогаймо армії, медикам та й загалом усім, хто у скрутному становищі.
Здоров’я нам усім! І миру!