Страна совєтов. Хрущовки: ретроспектива з перспективою

Борис Юхно, RSS,
Дата: 10-04-2020, 16:56

«Проявляя неустанную заботу о повышении материального и культурного уровня народа, Коммунистическая партия и Советское правительство уделяют исключительно большое внимание улучшению жилищных условий наших людей. Год от году в городах, поселках, на селе расширяется жилищное строительство. За последние годы сотни тысяч рабочих, колхозников, врачей, артистов, учителей, художников, инженеров переехали в новые дома, построенные по последнему слову техники». Так у надпопулярній на початку 1960-х книзі «Полезные советы» група авторів звеличила не лише рідну партію, але й її нове дітище, відоме кільком поколінням як «хрущовки».

Традиційно вважається, що вони – винахід радянських архітекторів, перед якими у наказовій формі поставили завдання якнайшвидше забезпечити мільйони щасливих будівників комунізму власним житлом. Адже й через десятиліття по війні мільйони людей мешкали не лише у вцілілих комуналках, але й у будинках барачного типу, в напівпідвальних приміщеннях або й просто в битовках при виробництві.
Стало очевидним, що хоч би й архітектурно-спрощені, витратні «сталінки» ситуації не зарадять. Та й коштів на будівництво такого житла не було. Вимагалося зразу, дешево й багато. А що вже казати про класичні «сталінки»! З кабінетами, бібліотеками, дитячими, кімнатами для найманих домогосподарок, ванними, окремими санвузлами, підсобними приміщеннями як кімнати у «хрущовках» завбільш. Ще до війни «сталінки» укомплектовувалися ліфтами, сміттєпроводами та обов’язково – обслуговуючим персоналом, що за такими будинками закріплювався: від дворового квіткаря й консьєржки до сантехніка й електрика. І хоч не про елітні сучасні квартири сьогодні мова – запевняю: вони приблизно такі самі, як у наркомів, академіків або ж народних артистів перед війною чи невдовзі після. Щоправда, їх мало. Сучасна еліта надає перевагу маєткам. Колективізм не вітається, академіки із зарплатою Сталіна – зниклий вид. Хоча ні, до 1947 року Сталін отримував удвічі менше. Ну та не про ті часи мова.

Страна совєтов. Хрущовки: ретроспектива з перспективою


Тож від Прибалтики й щонайменше – до Уралу, тепер родини мали вселитися у типові квартири площею від 16 до 32 квадратів у залежності від кількості членів сім’ї. Так, сім’я з двох осіб могла розраховувати на однокімнатну квартиру житловою площею 16 квадратних метрів, з трьох – двокімнатну на 26, а четверо чи більше поселялися на 32-х квадратах.
Та якою б тісною не була така квартирка, – кожному новоселу, безкоштовна і своя, – вона видавалася найбільшим людським щастям. Буде дім – все інше додасться. І ощасливити вдалося більшість: з 1955-го по 1965 рік за рахунок «хрущовок» житловий фонд країни збільшився у 2,2 рази. До слова, демографічний вибух цього періоду теж є прямим наслідком вирішення житлового питання, а не якогось відчутного зростання матеріального благополуччя.

Та насправді радянське авторство «хрущовок» – хіба у народній назві. Дуже подібні до них будинки як зовні, так і за технічними характеристиками, вперше почали зводити з цегли, а потім буквально складати з плит, у Франції зразу по війні. Так само як і в Союзі, за рахунок переселенців з провінції там стрімко зростала частка міського населення. Тож за вказівкою президента республіки де Голля французи взялися за ці малогабаритки, концептуальне авторство яких належить архітекторові Ле Корбюзьє.
Ще у 1930-х він розробив проекти таких «вуликів», може й справді – роздивляючись бджолині рамки. Заодно увів в архітектуру поняття «мінімальне житло» та «житлова одиниця». До речі, Корбюзьє й сам мешкав у подібному, щоправда, розрахованому на одну сім’ю. Керуючись принципом достатнього мінімалізму, він спорудив його на березі Середземного моря й гадки не маючи, що такий модуль колись стане взірцем для будівництва житлового фонду величезної країни. А першими, хто по-справжньому оцінив перспективу такого житла як багатоквартирного, у середині 1940-х стали французи: довкола Парижа там звели цілі «панельні комуни».

Страна совєтов. Хрущовки: ретроспектива з перспективою


Далі малогабаритки з місцевими варіаціями почали ширитися півднем Європи: досягли промислових районів північної Італії, згодом перекочували до Югославії. Там у 1955 році їх і запримітив Хрущов (це якщо «забути» про селище з 283-х тих таки «хрущовок», перші з яких на околиці Москви будівельники-лімітники звели ще 1953 року).
До Бєлграда Микита Сергійович вирушив аж ніяк не для того, щоб роздивлятися будинки: мав «певні проблеми» з Тіто. Та одне іншому не завадило: Хрущов так вподобав ці «вулики», що невдовзі з’явилася спільна постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «О развитии жилищного строительства в СССР».
У ній, зокрема, йшлося про «недопущение завышения площади передних, коридоров и других вспомоготельных помещений», у перелік яких, слід розуміти, потрапили також вбиральні та кухні. Поза законом опинилися й «архитектурные излишества»: башти, склепіння, високі стелі, арки, широкі вікна – усе, чим так славилися «сталінки».

«Газета по-українськи», 13 лютого 2008 року, автор Станіслав Цалик: «У тих «хрущовках» все було мінімізоване: низькі стелі – 2,5 м, вузькі сходові клітки (перепрошую за «прозу життя», але чув, що якраз аби з гробом розвернутися), відсутні ліфт і сміттєпровід. Квартира складалася з коридорчика, кухні на 4,5 м та однієї чи кількох кімнат, із яких одна обов’язково прохідна. Санвузол у 2 кв. м – унітаз поряд із сидячою ванною, її називали «гаванна» (перша літера вказувала на позу)”.

Страна совєтов. Хрущовки: ретроспектива з перспективою


Яким би аскетом не був Корбюзьє, такого він вигадати не міг. А хто? Молодий як на вік архітектора, 33-річний радянський естонець Март Порт, який і переміг у конкурсі на типовий проект житлових малогабариток. Щоправда, «забаганок» прибалтійського естета не врахували. А то: будинки лише з цегли, в чотири поверхи, з трьома під’їздами, на першому поверсі – магазини. В середньому під’їзді на верхньому поверсі – зимовий сад або ж такий собі «клуб» для спільного відпочинку мешканців. Дах – класичний, трикутником, з черепиці. Саме такими дещо згодом «хрущовки» почали будувати в Німецькій Демократичній Республіці.
А в нашому тяжкому випадку й без пояснень зрозуміло, що не задовольнило комісію. Одначе, в цілому проект Порта взяли за основу. Спочатку, правда, кепкували з віконець між кухнею і ванно-туалетним приміщенням, пояснюючи їх наявність традицією вбиралень у дворі, однак пропозиція молодого архітектора була далекогляднішою й мала на меті не лише економію електроенергії, а й безпеку житла, оскільки у випадку вибуху газу руйнівна хвиля знайшла б більшу площу для поширення, що б зменшило її силу. Принаймні, архітектор на це розраховував.
Як вже зазначалося, на Заході малогабаритні будинки – прототип хрущовок – мали південне поширення. Відтак і в наших під вікнами кухонь з’явилися малофункціональні «холодильники»: ніші в стіні, а згодом – оцинковані ящечки на кватирках. Та це ще півбіди. Межею «архітектурного цинізму» можна, мабуть, вважати експериментальну серію хрущовок К-7 московського архітектора Віталія Лагутенка. Ці надлегкі будинки на кілька під’їздів з товщиною зовнішніх стінних блоків у два сантиметри (!) та внутрішніх в один монтувалися стандартною бригадою упродовж робочого тижня. Однак, їх швидко зняли з потоку через повну відсутність в таких коробках теплозахисту й звукоізоляції. На щастя новоселів, «останнє слово радянської архітектури» безпосередньо у Черкасах не почули, оскільки лагутенківські експерименти припинили ще до того, як наше місто почали масово забудовувати хрущовками.
(Далі буде)

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода