Не пригадаю вже, яке те мало причину, та якось з Інною Володимирівною почали «перепасовуватися» товарами галантерейних відділів універмагів. То була наче гра в пінг-понг: позицію – вона, позицію – я, а хто замовк на 20 секунд, той йде варити каву.
Перемогла дружба, але кавоварити довелося мені. Та звісно, бо що могло запам’ятатися з чоловічого галантерейного асортименту школяреві? Круглі дзеркальця для сонячних зайчиків, брелоки для солідності. Та хоч би й студенту, бо по-перше – магазини хлопцям далеко не найпотрібніші, по-друге – вже на початку 1990-х вони як такі зійшли на пси. Хіба щось велике, важливе та неминуче: перчатки, паски, шнурки, ремінці для годинників зі шкіри чи шкірзамінника, з того самого матеріалу гаманці типу «портмоне» (то щоб гроші водилися, але прикмета працювала слабо), плетені з відходів хімпрому галстуки-«оселедці» на резинках. Ну так, українською наче як «краватки», але обидва слова іноземного походження: перше запозичене в часи Петра І в Голландії – пардон, Нідерландах, – друге у хорватів, і етимологічно воно навіть вказує на назву країни (хорвати були відомими в Європі солдатами-найманцями, в’язали на шиї червоно-білі банти, то так і пішло). Так що галстук чи краватка – це кому як подобається. До речі, з фарфором – порцеляною та сама історія.
Може ще гудзик який, трохи подібний до «посіяного» (не купувати ж десяток нових!) та гребінець типу «расчьоска». Раптом теж загубиться – то взагалі найменша з можливих втрат, легко можна обійтися долонею. Нє, ну якщо ти модний пацан і велика оранжева ручка великої оранжевої расчьоски має стирчати із задньої кишені джинсів – тоді канєшно, тоді ніяк.
Щоправда, страждали цією дикою комплектацією штанів переважно провінціали, і за таким маячком їх легко ідентифікували місцеві. Ближче до середини 1980-х саме оті гребені нерідко спричиняли невеличкі конфлікти між двома парубоцькими лігами – «городських» та «биків».
До слова, десь тоді представники першої на коміри сорочок почали в’язати чорну чи коричневу тасьму для підшивки холош на брюках («брючная тесьма»): ще один товар із галантереї. Непоганий вигляд мала така комбінація, елегантський навіть, але знаття про справжнє призначення вузенької стрічки трохи стримувало: раптом ще хтось в курсі? Власне, в курсі були всі. А справжні «шнурки» із металевою кліпсою-зажимом возили аж із Прибалтики. І якщо метр тасьми коштував копійок 30, то литовські понти – цілу десятку. Звісно, з рук.
Тож ринувся я, мов ведмідь на пасіку, і вже невдовзі діставав велику «турку дружби». А навздогін одиночними ще летіли якісь пилочки, шпильки, бігуді, резинки, заколки та цілими чергами всяка біжутерія. Було кепське прочуття, що мене цинічно дурять, позаяк увесь отой арсенал для краси наче й не галантерея у чистому вигляді, однак ми й не зарубалися на галантереї за визначенням, а на «Галантереї» як секції універмагу. Отут і змикитив, що за часів Союзу там торгували мало не усім ширвжитковим, для чого не відкривали спеціальних магазинів. Хоча крамничку «Гудзики» я таки десь бачив. Мабуть у Франківську чи Калуші, де ще й на початку 1990-х жили традиції дорадянського польсько-єврейського торгу з чималою кількістю малесеньких спеціальних магазинчиків.
То тепер є, допустім, салон «Brovi», і в ньому всьо – конкретно для брів. Не подумайте, я там не бував, але думаю, що так. Може даже для конкретно лівої брови і конкретно правої. Добре хоч, що не середні віки, бо продавали б там і вапно для вибілювання (не одна красуня на місці брів мала шрами), і мишачі шкірки. То вже пізніше, у ХVІІ столітті, коли носити власні брови вважалося моветоном. Тож їх збривали (у наступному столітті світське європейське жіноцтво взагалі тотально позбувалося зайвого волосся скрізь, так що нинішня мода на «тіло дівчинки» далеко не нинішня), а вище на лобі, задля модного кокетливого виразу обличчя, приклеювали смужки із мишачих спинок. Яка краса! Як січас, а може й ше красивіше. Може такими й торгував пан Бонасьє, найвідоміший з галантерейщиків. А ще, мабуть, маскувальними накладними мушками – віспа чи сифіліс нерідко трохи псували лице прекрасної дами, підкладними кульками для округлості щік, прищіпками для спідниць, блохоловками. Між іншим, першими блохоловками слугувало хутро на плечах, власне для того його й носили. Тобто аби паразити тусувалися не на тілі, а хоч трохи зовні. А вам все ще подобаються хутряні коміри на пальто, далекі родичі перших блохоловок?
Та що казати… У Бонасьє могли бути навіть дамські утки «бурдалю». То така елегантна штука, наче як соусник, завдячуючи якій, аби на балу припудрити носика, дамі не треба було кудись далеко йти. За Людовіків – принаймні, ХІІІ-го та ХІV-го – то було так само природньо як чхнути.
І шо то мене аж туди завело… Да, так про брови в контексті. Раніше бути «на бровях» міг лише чоловік, а тепер то взагалі про інше. Раніше – результат, тепер – процес. Раніше всі жіночі «брови» вміщувалися у набір із шкірзаму за три рублі. Ще й для нігтів щось. Пінцетик, рейсфредер, щіточка, пилочка… Як інше називалося – не знаю, але поплавки на їхні місця ставали чотко. І от що такому набору робити в «Галантереї» на одній вітрині з гумкою для трусів? Блін… Да, гумку ми теж самі затягували. Нитки, булавки, наперстки, голки – теж, само собою, в «галантереї». Тож міг ще з Інною повоювати. А то бабахнув зо п’ять разів найважчим…
«Галантерея (від франц. galanterie, букв. – ввічливість, люб’язність – заг. торговельна назва предметів туалету і особистого вжитку (стрічок, мережива, гудзиків тощо)». Ось з тлумачного словника всьому і пояснення.
З розвиненими хімічною і швейною промисловістю, насамперед – ними, черкаські універмаги традиційно-приречено «радували покупців широким асортиментом галантерейних товарів».
«Победителем в областном конкурсе на лучшее техническое решение, направленное на выпуск товаров народного потребления из отходов промышленного производства, среди промышленных предприятий Черкасской области в 1980 году вышел Черкасский завод химического волокна. Все изделия широкого потребления выпускаются здесь из отходов основного производства. Номенклатура товаров самая разнообразная – текстильная галантерея, ковровые дорожки, нитки для вязания пуха «Лото», расчески пластмассовые, вешалки одежные, целлофан, скакалки спортивные».
У 1960 – 1980-ті роки подібних інформашок з’являлося чимало. Хоча, на жаль для мене, суто галантерейна номенклатура ніколи не виокремлювалася, позаяк – «з відходів». Це ж треба так споганити споконвічний промисел! Якісь гребінці та буси ще тисячі років тому робили терпляче і спеціально, про мануфактурщиків передбільшовицьких часів й говорити зайве. І тут «бац!» – «чудесниця-хімія» перетворила мистецтво на ширвжиток. Не стало перламутрових гудзиків з дніпровських мушель, найтоншої роботи різьбяних та платених скриньок для домашнього дріб’язку… Все – серійна пластмаса тисячними патріями.
Пара просторобів з колишніх «флагманів» ситуації не зарадили: «та ліпили щось з г*, ніхто не хотів з тим гратися, але що ж ти вдієш, якщо економіка должна бить економной» , а ще вимагалося «больше товаров, хороших і разних». Якось так.
То на великих підприємствах, де основної продукції – вагони. А на менших задля заробітку щось таки вигадували. Ну от що могло бути спільного хоч конкретного 1972 року як тут, чи ще колись, у Ремонтно-механічного заводу з тими таки краватками? А ось що:
«В моді нині широкі галстуки. Майстри галантерейної майстерні РМЗ вирішили допомогти черкасцям йти в ногу з модою. Тут почали приймати замовлення на пошиття широких галстуків. Випускають їх у комплекті з хустками. Замовникам пропонують кілька видів тканин».
Майже 30 років титульним підприємством умовної галантерейної галузі у Черкасах була цілком конкретна шкіргалантерейна фабрика. Скляним фасадом – на Воровського, цегляними нутрощами – улиб перетину цієї вулиці з вулицею Гоголя. Окремі цехи, майстерні, склади… Суцільні цегляні мури гоголівської частини колишньої ЧШГФ – тепер гармонійний елемент специфічного казбетського колориту, а труба з вікна над тротуаром просто шикарна. Кажуть, що там взуттєва майстерня, але не ручаюся. А ось малесенька одіжна реммайстерня на куті вулиць – та ще дійсно строчить.
Насамкінець – дві публікації, газетна та буклетна, про асортимент шкіргалантерейної фабрики, надруковані з десятирічним інтервалом. Оскільки черкаська галантерея як така відсотків на 80 завжди була саме швейною галантереєю, детальна сегментація зайва. Тож перша, від 16 серпня 1970-го року.
«На шкіряно-галантерейній фабриці почав діяти цех по виробництву продукції широкого вжитку. Це швейні вироби для дітей та виробів з пластмаси. На прилавках магазинів незабаром з’являться дитячі теніски, шорти, панамки, постільний набір для ляльок, хустки, шарфи. Освоєно випуск обкладинок для підручників з поліетиленової плівки».
Друга датована лютим 1981 року, коли буклет підписувався до друку. «Черкасская кожгалантерейная фабрика в 1980 году выпустила товаров народного потребления на сумму 4443 тысячи рублей. Ее ассортимент насчитывает 25 наименований. Основные виды продукции швейной группы – постельное белье, предметы женского туалета, платье, халаты женские и детские, спецодежда и прочее. Кроме того, небольшими сериями черкасская фабрика выпускает полупальто на меховой подкладке, жилеты, перчатки спортивные из искусственной кожи, кошельки, кошельки «косметичка». Большой удельный вес занимает выпуск бурок (взуття), которые в селах пользуются повышенным спросом. На фабрике имеется участок ширпотреба, который выпускает изделия детского ассортимента из отходов собственного и других производств».
За майбутнє означених «дрібниць життя» можна бути спокійним, вони поза товарною еволюцією. І схоже, що зараз їх не менше, аніж в часи галантерейних лавок та бродячих коробейників з повними скринями стрічок, шпильок, хусточок та дзеркалець. Навіть сам товар не надто змінився. От тільки возять його тепер здалеку й місць продажу усього разом майже не залишилося, все друзками в інших крамницях. Однак, на базарі кілька жіночок з таким добром все ще «сидять» і схоже, що змінювати свій асортимент не збираються. Давно ж відомо, що торгувати голками вигідніше, аніж нафтою. Надто тепер.
