Ретроторг. Старий гастроном

Борис Юхно,
Дата: 28-05-2020, 11:01

Теперішні супермаркети страшенно шкодять очам, бо вони розбігаються від асортименту та зразу ж заокруглюються від цін, а одночасно то небезпечно. За таких обставин кожен сам собі доктор, я ж про інше. У побутових історіях минулого інколи виникає потреба сказати про зарплати й ціни минулого, а тут якраз натрапив на такі дані 1953 року з його холодним літом.

Тож представники робітничих спеціальностей тоді отримували на руки тоді від 900 до 3000 рублів, шахтарі – до 8000. Службовці задовольнялися зарплатнею в межах 1300. Такими ж щомісячними статками могли похвалитися старші інженери, а молодші спеціалісти технічного профілю – однією тисячею. Далі дуже показові цифри: зарплата міністра становила 5000, зате науковці «вищого розряду», професори й академіки, цінувалися державою в 9000 – 10000 рублів!

Тепер, кому не ліньки, може братися за калькуляцію – чого і скільки можна було купити? Спочатку – ціни на продукти. Де кіло, де літр чи десяток – розберетеся. Тож: яловичина – 12,60; баранина – 11,90; судак свіжий (1 сорт) – 8.30; оселедець каспійський (1 сорт) – 10,60; сьомга солона (вищий сорт) – 54,50; ікра осетрова зерниста (вищий сорт) – 81,00; масло вершкове – 25,50; олія – 18,80; молоко – 2,20; сир швейцарський (вищий сорт) – 36,90; яйця – 7,00; цукор-пісок – 9,40; цукор-рафінад – 10,70; какао «Золотий ярлик» – 109,00; чай чорний байховий (1 сорт) – 84,00; сіль – 0,40; борошно житнє – 2,25; борошно пшеничне – 6,70; хліб житній (700 грам) – 1,35; хліб ситний (700 грам) – 2,80; пшоно – 2,95; крупа гречана – 5,60; горох – 3,10; рис – 8,80; картопля – 0,45; цибуля ріпчаста – 1,75; буряк столовий – 0,45; лимони – 2,25; мандарини – 6,30; горілка (0,5 літра) – 20,0 – 22,8; «Шампанське» (0,8 літра) – 26,30; пиво «Жигулівське» (0,5 літра) – 2,95.

Промислова група товарів (в погонних метрах, штуках, парах і літрах): ситець набивний – 8,30; сатин – 10,00; пальтова тканина товстосукняна – 282,00; полотно лляне біле простирадлове – 40,20; пальто чоловіче шерстяне – 732,00; чоботи чоловічі шкіряні на каучуковій підошві – 200,00; галоші – 34,40; мило господарське (100 грам) – 2,25; мило туалетне «сімейне» брускове (400 грам) – 4,35; нитки (котушка) – 1,10; махорка (пачка 50 грам) – 0,55; сірники – 0,10; гас («керосин») – 1,05; кастрюля алюмінієва на 2,5 літра – 14,50; стакан чайний – 1,00; швейна машинка з ручним приводом – 583,00; велосипед чоловічий – 592,00; велосипед жіночий («без рами») – 512,00; лампочка електрична – 1,45.
Хоч ціни у Москві та десь іще були фактично однаковими (згодом з’явиться «націночна категорія»), не всі товари промгрупи завжди були в наявності у провінційних магазинах.
До чого тут промгрупа? Річ у тім, що довгенько, а сільські лавки ще й тепер, працювали на дві половини: в одній – ночви, мило, майки з трусами та таке інше, в іншій – хліб, оселедці й гора халви з увіткнутим ножем-лопатою. Це так, із власних загашників пам’яті.

А що ще не так у продуктових, як колись? Та за великим рахунком – майже все. Далі про пізніші часи, які й сам пам’ятаю: середина 1970-х. Я ще малий, але в магазин по хліб і молоко в трикутних мокрих пакетах мене вже відправляють регулярно.
Було дві черги. Спершу треба було відстояти на касу. Каса – це така маленька трибуна, але зі стільцем для продавщиці та поличкою для сумки. Сам апарат то живився від електрики, то крутиться вручку. Не знаю чому, але наша монументальна тьотя Валя спочатку клацала рахівницею, а потім бралася за агрегат. І, нарешті, видавала тобі цидлик з фіолетовими цифрами. Вже з ним – в чергу по товар. Власне, їх могло бути й більше – дві чи три: по хліб, до ковбасної вітрини, в бакалію. Все залежало від години і скільки тьоть в даний момент готові відпускати. А, забув. На касі майже ніколи не знаходилося здачі менше п’яти копійок. Тому тьотя Валя з ничок трибуни видавала канхвету або кричала в хлібний, щоб до чеку дали булочку. Після того як Юрка Карась запалив тюль на чужій веранді, здачні сірники для нашого брата скінчилися.

Тепер чек видають на руки, а з нього ти навіть можеш дізнатися, що сьогодні тебе чекає приємний вечір. Тоді – ніфіга такого: документ сурової звітності нанизувався на шпичку біля вагів. Ну ясно, вони були стрілочні, тепер такі може на критому ринку в когось збереглися. Да, ще не пригадую, аби хтось із продавчинь був не в білому халаті з фартухом, не в чепчику або міні-кокошнику. Тут вже все залежало від віку, форми обличчя індивідуально кожної гастрономші або ж загальної форми працівниць, якщо «магазин великий».

Це тепер в одному чеку можуть бути і прєзіки, і картопля. Тоді ж по «виріб №2» – до аптеки, по городину – до овочевого. Їх тепер окремо взагалі немає, загнулися разом з колгоспами. Але хто овочеві пам’ятає – ніколи не забуде. І запах... Землі, яблук, кваснини, сухофруктів і чуть-чуть підгнилої капусти... Одним словом – бодрящий мікс ароматів не для всіх, бо якось молода жіночка з помітним животиком попросила мене щось там купити: в «Овочевий» вона просто не змогла зайти.
Але пацанами ми цей магазин цінували. За сушені фініки, арахіс та перші вітчизняні жуйки «Калев», які у Черкасах чомусь продавалися саме у овочевих.
Такий товарний штрих. Ні, не штрих-код, тоді й слова такого не знали. Штрих як нюанс. Ясно, що в гастрономах вільного доступу до продуктів не було, хіба до хліба та молочки, але не скрізь. І більшості популярних нині продуктів теж не спостерігалося. Тому подача наявних вимагала від персоналу справжнього геометричного мистецтва. Трапеції з консерв і сухих киселів, півкола трилітрових банок із соками, строгі прямокутні вертикалі пачок з вермішеллю і рожками, бездоганні спіралі шоколадок, стоси плиток яких заклучувалися «сходами»... А решта, що купується часто, – те на столах під руками продавців або на вітрині.

Вітрини теж були інакшими. Високими, широкими в основі й завуженими догори. Маргарин, сир, масло, ковбаса, подекуди – напівфабрикати (бо вже торгували спеціалізовані «Кулінарії»), – там все, що вимагало спеціального температурного режиму. Його також потребувало молоко та «варіації на тему молока»: ряжанка, кефір, вершки, аерін (як, ви не знаєте, що таке «аерін»?))) та ще щось під різнокольоровими і смугастими кришечками з фольги, але все це діло розкуповувалося швидко, тому його не охолоджували – металева тара з молоком стояла прямо в залі. І пластмасова з трикутними пакетами – так само, але в таких ящичках завжди була біла калюжка.

Фішка великих гастрономів – кафетерії. Забуте нині ужиткове слово, гастрономічне поняття, соціальне явище. Колишня радість малого і старого. З іспанської ніби як «закусочна», а в нас то більше нагадувало перекусочну, адже закусувати там не практикувалося. Принаймні – у 1970-ті, для цього були інші місця. Кілька вертикальних столиків навпроти відділу з пиріжками, тістечками, какао, теплим молоком, «кофе» у гранчаках.
Кафетерії підгледів Хрущов у США під час свого офіційного туди візиту в 1959 році. Як, до речі, і концепцію «магазинів без продавців», тобто супермаркетів (хоча ще у середині 1950-х щось подібне намагалися впровадити у Києві, Харкові, Сімферополі, та що найцікавіше – найбільшим експерементальним «прасупермаркетом» став житомирський «Темп» з площею 1000 квадратів). Шо ж це виходить? Америка загниває, а на увесь великий магазин – один продавець-касир біля виходу. А СРСР на порозі комунізму – і нічого подібного. Непорядок!
Там же Микита Сергійович запав на торгівельні автомати. Прижилися лише з газводою і пивом, але то ще до Штатів. А от з новаціями – автоматами з олівцями, лезами, сигаретами, сірниками і навіть такими, які за 15 копійок розпилювали порціо одеколону, діло не пішло. Не склалося так само тоді і з супермаркетами, їх згорнули з воцарінням Брежнєва.
А кафетерії зі своїми «стоячими» хиткими столиками працювали довго, останній пам’ятаю ще й на початку 2000-х в «Україні». Потім вони зникли або деградували до наливайок, зате повернулися супермаркети. Завжди нове, одвічно старе...
На фото Ігната Діамента: в продмазі К.-Шевченківського, лютий 1960 року (нарешті я знайшов «конусні соки!»)

Ретроторг. Старий гастроном

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода