3-місце (10-13 років) Заленський Віктор Олексійович

3-місце (10-13 років) Заленський Віктор Олексійович
Автор:
Заленський Віктор Олексійович
м.Умань

Пилипкова місія

У давні часи, коли ще діяли закони магії і на світі ще існували чарівні істоти, жив собі хлопчик Пилипко. Баланс добра і зла у його краї було порушено. Шальки терезів показували, що зло переважає. По селищах бродили королівські гінці, які шукали дужих парубків, за допомогою магії вербували їх, і поповнювали ряди армії. Керував силами зла король Воксом, чорний маг.

Пилипко був безтурботним хлопчиськом, який жив з усією своєю родиною на краю лісу. Хатинка була надзвичайно маленькою. Подорожуючі дивувалися:
― Як п’ятеро чоловік туди влізло?
Сім’я складалася з Пилипка, його тата, мами, дідуся й бабусі.

Тато був ковалем. Здоровило зовні, у душі він залишався неймовірною дитиною, рідкісним добряком.
Від татка Пилипко навчився ремеслу коваля. Матір була швачкою, вона завжди шила своєму синові красиві сорочки. Дідусь і бабуся були хоч і старими, але відрізнялися від інших тим, що, залишалися стрункими і життєрадісними. Вони не хотіли згорблюватися, не вміли сердитися. Тільки декілька зморшок натякали на їхній справжній вік.

Від тата Пилипко чув повір’я: «Якщо викувати меча у вогні дракона, то ним можна буде здолати навіть безсмертного». Хлопчик бачив Золотого дракона на власні очі лише раз, коли той пролітав над селищем. Луска магічної істоти виблискувала, як відполірований щит, дракон дихав вогнем, який нагадував сонячне світло. «Цей дракон товаришував із твоїм прадідом», – загадково промовив дідусь.

Дракони це – магічні істоти, могутні, мудрі, величні, їхню броню з луски майже не можливо пробити. Жили вони дуже довго, як на людський вік. У протистоянні добра і зла дракони, зазвичай, зберігали нейтралітет, тому нікого не чіпали, якщо, звісно, не чіпали їх. Вони мали власну мову, яку могли розуміти тільки великі маги. Дракони були наділені великою мудрістю, саме вони придумали заклинання, та маги поперекручували слова й поділили магію на добру і злу.

Були і дракони винятки, у протистоянні добра і зла вони підтримували одну із сторін. До таких належав ― дракон Воксома.
Коли Пилипкові виповнилось вісім, до селища прийшов мандрівник у сірому одязі. У хлопчика мурашки поповзли по шкірі від якогось передчуття, коли побачив незнайомця біля шинку. Щось було у старому чоловікові незвичне. Мандрівник розмовляв з односельцем.

Наступного дня Пилипко блукав по селищу, йому чогось хотілося відшукати незнайомого чоловіка. Та той як у воду канув. Замислений, хлопчик повернувся додому і несподівано побачив незвичного мандрівника біля своєї хати. Він сидів на призьбі і крутив вуса. Як виявилося, подорожній прийшов прохати батька та матір Пилипка про послугу: хотів, щоб їхній син допоміг у дорозі, бо він став недобачати, та і здоров’я вже не те. Батько згодився.

Так Пилипко і став супроводжувати старенького. В дорозі він бачив різні міста, села, небачених тварин, дивних істот. Йому було цікаво. Він відчув смак подорожі, злився з дорогою, з навколишнім світом.

Зорі вказували шлях подорожуючим, сонце зігрівало теплом, вітер здував втому, дощі змивали пилюку. Дуже довго вони ішли і одного дня зайшли до лісу, в якому трава здавалася високою, а дерева ― велетнями, віти так нависали над дорогою, що люди самі собі здавалися ліліпутами, навіть проблеми втрачали значення, дрібніли.

Раптом в небі спалахнуло полум’я, здійнявся вітер, та такий дужий, що дерева стали стелитися по землі. Буря налетіла на ліс. Пилипко з дідусем сховалися в дуплі велетенського пня, звідки і побачили, як дужий могутній Чорний дракон із вершником атакують пораненого Золотого дракона. Вони угледіли, як він падав під дією магічних сил, кривавих ран. Над місцем, де впав, здійнялося сяйво, небо залилось багрянцем.

Подорожуючі хутко почали пробиратися чагарниками до місця падіння. Пошматований Золотий дракон стікав кров’ю, дерева і трави схилилися над ним, ніби збираючись захистити. Та чорні ворони вже літали поряд, відчуваючи близьку смерть. Пилипко зі стареньким підійшли, вклонилися цареві драконів, бо це він був.
― Чим ми тобі можемо допомогти?
― Візьміть меч, його кував у моєму полум’ї прадід Пилипка, і віднесіть названому брату, що живе високо в горах за Великим Хребтом. Його звуть Лавром. Він живе в маленькому селищі Гродзивому.

Дракон витягнув із луски замотаний у тканину меч. Хлопець розмотав його, і він запалав, як сонце. Золотий дракон зібрався з силами і востаннє дмухнув на нього полум’ям.
―Я відчуваю – ти розумієшся на ковальському ремеслі. У твоїх руках він стане іще могутнішим. А тепер мерщій поспішайте, бо справа ця невідкладна: світ у небезпеці.

Старенький мовив:
― Я не випадково з’явився у твоєму селищі. Таємні символи повідомили, що ти той, який допоможе врятувати світ, відновити рівновагу. Твоя родина ― надзвичайна, ти успадкував від своїх предків усе найкраще: серце ― чуйне, відважне і благородне, як у тата; розум ― гнучкий і швидкий, як голка мами; ти молодий та спритний, маєш руки вправні та вмілі; очі твої шукають лише добро, красу і справедливість (цим ти схожий на своїх дідуся і бабусю)… Ти відчув смак подорожі, відчув себе частиною Всесвіту. Я тобі допоможу, як ділом так і порадою. Але тобі потрібно буде самому дійти до Гродзивого. Спочатку ж ми маємо добратися до мого дому, щоб збити переслідувачів зі шляху.

Вони рушили знову дорогою. На шляху їм зустрічалося багато чорних вершників, які поспішали до лісу, де загинув Золотий дракон.
― День за днем вони йшли. Де їх підвозили на конях, де доводилося торувати шлях по воді. Все частіше вози та людей обшукували, на прохання не псувати речі не зважали. Щось шукали. На Пилипка з дідусем не дуже-то і звертали увагу, бо що візьмеш зі старого та малого? Дорогою вони бачили жахливі речі: у людей відбирали гроші, продукти, хліб. У королівстві зникали дорослі та діти. І це робилося від імені короля Воксома, який готував військо до нападу на сусіднє королівство. Радники Воксома знайшли якусь помилку в документах і король вирішив виправити її мечем.

Нарешті мандрівники прибилися до дідусевого дому. Дружина переповіла їм про нове пророкування, а саме: якщо Воксом розпочне війну, то вона не припиниться до тих пір, поки буде залишатися хоч одна жива людина. Старенький зітхнув:
― З твоїм приходом у мою домівку має з’явитися ще одне пророкування.

Дідусь вийшов читати зорі, а коли повернувся, в очах світилася віра і турбота:
― Високо у горах росте негній-дерево, якщо ти зможеш зрубати його мечем, що тобі довірив дракон, то йому не зможе протистояти жодне зло. Тис має зрубати людина з чистим серцем і світлими помислами. Дерево надзвичайно міцне і небезпечне. Ворогам подавали вино у чашах із нього – і вони помирали. Меч, увібравши у себе силу тиса, набуде властивості переконання.
― Я зрубаю його, ― промовив хлопець.

З домівки чарівника Семена Пилипко добирався до Хребта уже по-іншому: йому не потрібно було показувати дороги, ноги самі рухалися у правильному напрямку. Він ішов горами. Ліси поступово рідшали, холод і вітер були їхніми супутниками. Підступні переходи і раптові спуски та підйоми були ще важчими, ніж погода. До селища не було утоптаної дороги. Інколи йому здавалося, що не витримає. Але він знав, що мусить донести меча. Найважче було добиратися до негній-дерева. Він зрубав його. Тис міцний, але ж і він ― син коваля…

Відрізане від світу поселення було тихим та спокійним. Лавро працював у кузні. Йому Пилипко і переповів про події у лісі, в якому загинув цар драконів. Той довго дивився на меч, щось зважував:
― Ти вчасно прийшов, хлопче. Рівновагу добра і зла у світі ми мусимо відновити.
Він нагодував гостя і вклав спати.

Ранком Пилипко прокинувся від хлопання крил, що чув звідусіль: до коваля злітались дракони. Підійшовши ближче, він почув, як відбувалась військова рада. Хлопчик зрозумів, що Лавро не простий коваль, а принц і брат Воксома. Лавро довірив брату престол, а сам пішов у народ, щоб пізнати себе і рідний край. На душі його лежав смуток, але він почувався впевнено із мечем переконання у руках.

Дракони полетіли, збираючи сили та оповіщаючи людей про військовий збір. Тепер до коваля потяглися люди, з різних місць, хто на коні, хто піший, але в очах усіх горів вогонь свободи та віри у перемогу добра.

Селище було не впізнати, там було стільки народу, як на ярмарку в неділю. Люди йшли та йшли. Дракони летіли і летіли. Всі бачили у руках Лавра чарівний меч. Всі знали, що переможуть.

Воксом також зрозумів, що Лавро переможе. Він разом із Чорним драконом сховався в замку.

Лиходія судив народ. Воксома разом із закованим драконом вислали на далекі острови, щоб вони могли зрозуміти свої помилки.

Лавра коронували в присутності всього народу.

Пилипка ж відправили додому на маленькому Золотому дракончику. Син Золотого дракона запевнив, що їм ще не раз доведеться зустрітися у житті.
― А поки твоя маленька хатка сховає тебе від усякого зла…

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x