Колись жила-була собі одна дуже неслухняна курочка. Як тільки де бачить відчинені двері — так і забігає, куди не просять. Часто, покинувши рідний двір, гасає по всьому селу і складає байки про те, як її, сердешну, погано годують. То, наївшись удома, бігає нести яйця до сусідів. То клює хазяйського сторожа-пса. То гребеться в свіжих грядках, де господиня щойно посадила гладіолуси… Одним словом, не курка — господня кара!

Хазяїн довго не міг дати ради своїй підопічній. Поставить напроти відчинених до хати дверей заслонку — вона все одно перескочить і забреде в кімнату. Зачинить курку в льоху, щоб не ганяла селом, — вона пообдзьобує там всю моркву. Годує, як свиню — вона все одно розпускає чутки про свою «голодність». Не дасть їсти, аби не неслася в сусідів, — наробить такого ґвалту, що сусіди першими ж біжать дорікати, що дядечко знущається над тваринами. Натравив якось на неї покльованого пса — то курка прикинулась мертвою і лежала бездиханна цілу добу. Обгородить свіжі грядки — курка навчилась перелітати й вигортати посаджене все одно.

Ну прям немає порятунку! Так тривало, поки хтось не підказав хазяїну…

…Поки хтось не підказав хазяїну віддати курку в школу Вихованості, яка саме відкрилась у їхньому селі.

В перший день нашу капризулю було приведено до школи — так-так, пробачте за жорстокість, — на мотузці. Оскільки інших варіантів доставки господар придумати не міг, а власними лапами курка-Шабатурка йти і не збиралась.

Але потім шкідниця відчула смак в ходінні до школи. Щоправда, для вчителів це часто перетворювалось на ходіння по муках. Адже наша вреднюка не тільки добряче спізнювалась чи й зовсім пропускала заняття.

Найчастіше вона ходила на уроки для того, щоб похуліганити.

Уже в перші дні безсовісна курка підмовила всіх своїх однокурників (так у школі Вихованості називали однокласників), щоб ті позносили до школи всі яйця, які зможуть знести особисто або познаходити на своєму шляху. Особливо цінувались яйця зіпсовані, тобто так звані «бовтуни».

А потім, щойно почався урок Закону Кудкудахкання При Знесенні Яйця, вони, самі розумієте, за чиєю командою, закидали вчительку Со-ко-ко яйцями. Це було страшенне неподобство. По-перше, пані Со-ко-ко від стресу одразу втратила голос. По-друге, запах від бовтунів ще кілька днів витав над школою. По-третє, бити яйця було кур… кримінальним злочином. Курці грозило запікання в духовці зі спеціями і подача до господаревого столу. І тільки заступництво директора (школа Вихованості була приватною і приносила йому деякі прибутки) врятувало Шабатурку від розправи.

Звісно, на цьому шкідниця не зупинилась. Вона відривалась, як могла. Викладачеві Шляхетних Манер На Грядках, панові Ко-ко-рудзі вона і її шалені подружки порозривали ями під хатою і поз’їдали на городі усю кукурудзу.

Вчительку Поведінки Під Час Обіду пані Кудкудачку Шабатурка щоразу глушила своєю нестерпною балаканиною.

Вчительці Чемного Поводження З Собаками, пані Сю-сі вона вкинула до шухляди щойно зловлену жабу.

За таку поведінку всі вчителі ставили їй «незадовільно» і скоро перед куркою постало питання про вигнання зі школи. Вчительська рада зібралась на засідання щодо порушення статті Курячої Конституції: «Не кур-кривдити свого кур-роботодавця, що кур-платить вам кур-плату». Директор мусив погодитись і сказав винуватиці: «Якщо до кінця тижня не виправишся, то ми тебе виключимо!»

Курка була на таке цілком згодна, бо їй і самій вже набридла школа, вона прагнула нових пригод і подвигів.

Отже, вона була готова до вигнання зі школи, аж тут раптом дізналась…

…Аж тут раптом дізналась, що до їхньої школи їде викладати новий учитель. І, як свідчив «Кур-такт» (так називався курячий «Контакт»), цей вчитель був красунчиком півнем, до якого були не байдужі всі місцеві кури.

Пан Півняк (а саме так понтовито звали нового вчителя) мав викладати в них курологію. Що таке курологія, наша Шабатура не знала і знати не хотіла. Але вона дуже бажала затьмарити гарненьке Півнякове личко якимись капостями.

Тож коли Півняк уже в хвилини першого знайомства зовсім «випадково» витяг зі свого портфеля замість зошита бридку чорну гадючку, наша героїня спостерігала за ним з особливим інтересом.

Проте що вона почула? Замість ґвалту і крику пролунало чемне і усміхнене:
—О, яка екзотична і смачна приправа до мого сьогоднішнього обіду! Мене зовсім не цікавить, хто її для мене спіймав, але я щиро вдячний тій істоті! До того ж, це чудова наочність до нашої сьогоднішньої теми!..
«Істота»? Такої образи Шабатура не чула давно!..
Але Півняк уже читав свою дурну лекцію.

Наступного дня Півняка привітав «фонтан» із добірного пшеничного зерна.

—О, сійся-родися, жито-пшениця! — лукаво заспівав Півняк (сердешна курка мусила визнати, що співав він напрочуд гарно!), — Мене цікавить, хто з вас, дівчатка, підготував цей сюрприз, але те створіння знається на народних звичаях! І вас усіх зі старим новим роком, дівчатка! До речі, у нас якраз тема про давні курорябічні звичаї!!!

«Створіння»? Такої ганьби курка не переживала ніколи! І як розуміти оте його «мене не цікавить»?…

Наступного разу у голову вчителя полетів вазон, «ненароком» впавши з другого поверху.

—О, я не пропрацював тут і тижня, а вже заробив у своїх школярочок букета? — почухав свою кучеряву голову Півняк (Шабатура не могла не помітити, що кучері його були надзвичайно пишні). — Мені байдуже, хто це зробив, але я вдячний за квіти! До речі, знаєте, яка це прекрасна ілюстрація до нашого уроку?

Він продовжив лекцію, але того наша Шабатурка вже не чула: сердега зомліла з горя, відкинувши ласти (тобто задерши стегенця), і її віднесли до медпункту.

Що ж, здається, інших шляхів тепер не було. Бешкетунка облишила всі свої вибрики й почала думати лише про Півняка, тобто — про навчання. Вона підтягнула свої знання з усіх предметів. Особливо з курології. І навіть почала проситися на додаткові уроки, робити удвічі більше домашніх завдань і уважно слухати вчителя.

Кожна похвала і кожний захоплений погляд Півняка (а їх ставало все більше!) додавав їй натхнення і сили.

Шабатурчині господарі не могли натішитись успіхами своєї підопічної. Як казали в їхньому селі: «Від пацанки — до півнянки»!

А ще вони зрозуміли, що, здається, пора готуватися до весілля.