Коли рейтинги й перегляди важливіші за мораль та Закон…

Юлія Баранько,
Дата: 30-05-2020, 20:40

Кілька років тому читала дослідження, в якому науковці стверджують, що сучасна людина отримає за дань приблизно той же об’єм інформації, що і її ровесник з тотожним соціальним статусом століття тому отримував за рік. Нині інформація – то не лише щотижнева газета, радіопередача, чи розмови з друзями. Відтак, журналісти потрапити в умови жорсткої інформаційної конкуренції з блогерами та звичайними дописувачами соціальних мереж. І коли для останніх двох інформація є розвагою, чимось на кшталт розмови з друзями, висловленням власних думок на загал, то для журналістів це професія, яка має чіткі стандарти. Шкода, що багато хто з медіа про це забуває…

Свого часу, коли працювала у прес-службі, іноді доводилося робити моніторинг медіа і майже кожного разу задавалась питаннями: «А так можна було?», бо зі своєї роботи на 5-му пам’ятаю, що ні, а от у моніторингу бачила, що так… Зараз, маючи значно більше знань у цій сфері, я просто розумію, що деякі люди, що називають себе журналістами, плутають беззаконня зі свободою слова… Я зараз не утрую. Дуже багато журналістів із задоволенням пишуть, як порушують закон інші, ходять на судові засідання, слідкують за ходом справи. І… запросто порушують закон самі…

Написати про це мене спонукали кілька кейсів, які вигулькнули у медіапросторі останнім часом.
1. Коли розпочався карантин і людей зобов’язали носити маски у громадських місцях багато ЗМІ по усій Україні замайоріли заголовками типу «Від завтра на вулицю без маски – зась». А перевірити інформацію перед оприлюдненням (як того вчать у ВНЗ, більше того – вимагає Закон) полінувалися. Адже ніхто із авторів цих матеріалів не додумався поцікавитися, що ж таке громадське місце. А окремі унікуми з телебачення навіть зняли сюжети, у яких на вулиці запитували у людей, чому вони без масок, чи чули про карантинні заходи. Що це? Безвідповідальність? Непрофесійність? Пофігізм заради яскравої картинки/заголовку? Чим можна пояснити порушення законодавства?
Для довідки: Громадське місце — частина (частини) будь-якої будівлі, споруди, яка доступна або відкрита для населення вільно, чи за запрошенням, або за плату, постійно, періодично або час від часу, в тому числі під'їзди, а також підземні переходи, стадіони. (таке визначення міститься одразу у кількох Законах України і його з легкістю можна знайти в мережі).
2. Натупний кейс стався уже в моїх рідних Черкасах. Комунальники хайпу заради опублікували списки адрес, де вони обробили дезінфікуючими засобами будинки, бо у тих будинках проживають хворі на коронавірус… Навіть з’явилися прізвища хворих… І медіа дружно підхопили цю новину. Хтось з посиланням на першоджерела, а хтось узагалі без… І цим самим порушили законодавство України: понад 10 Законів України наголошують на забороні розголошення медичної таємниці. Наприкла: «Медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати , інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.» Які це випадки? Ну, наприклад, Сімейний кодекс передбачає повідомлення такої інформації нареченим; у суді, якщо це має стосунок до справи (наприклад, стан психологічного здоров'я); усиновлювачі й опікуни мають право знати про стан здоров’я дитини, чи підопічного тощо. І це, на хвилиночку, цивільна відповідальність, а у окремих випадках – і кримінальна. Адреса проживання є конфіденційною інформацією, яка теж має значні обмеження щодо розголошення. Багато хто з медіа заперечить, що вони не розголошували, а поширювали уже розголошену інформацію. І це не буде їхнім виправданням, оскільки вони просто стали співучасниками злочину. Круто, правда?
3. І от в останні кілька днів суспільство сколихнула новина про жорстокий злочин – зґвалтування та катування дівчини поліціянтами… Раніше я вважала, що інформаційний простір досягнув свого дна в окремих випадках, але поведінка десятків медіа цього разу показала, що то була вже Маріїнська западина, а дна ще не видно… І ось чому. Такий злочин сам по собі жахливий. Те, що його вчинили правоохоронці – робить його наджахливим. Але не менш обурює інформаційний шлейф цього злочину. Таке враження, що журналісти влаштували змагання: хто цинічніше порушить законодавство України, хто глибше втопче мораль та етику, хто ретельніше перемиє кістки усім сторонам справи. Я не буду писати про розголошення імен підозрюваних, що прямо забороняє 296 стаття Цивільного Кодексу України, про передбачену Конституцією презумпцію невинуватості, бо, хоча чітко законодавством не вказано, у яких саме випадках, але все ж імунітет приватності представників влади обмежений. Їхні імена становлять суспільний інтерес і т.д. Мова йде про розголошення інформації про потерпілу, про публікацію фотокарток з її сторінок у соціальних мережах (у тому числі з неповнолітніми дітками – що апріорі заборонено без згоди батьків). Найцинічніші пішли селом розпитувати, що односельці думають про потерпілу, її матір та дитину!!! А це, на хвилиночку, порушення норм Цивільного та Кримінально-процесуального кодексів України й низки законів. Про відповідальність навмисне не пишу, можливо, хоч це спонукає медійників погуглити… Про морально-етичну сторону ситуації, впевнена, і так зрозуміло: жінка, яка пережила стільки психологічних і фізичних страждань, тепер страждає від «всеукраїнської слави», від обговорень у селі, від необхідності захищати від усього цього дитину.
А ще мова йде про сім’ї обвинувачених. Згідно законодавства члени родини не несуть відповідальності за злочини своїх повнолітніх родичів, окрім випадків співучасті та приховування. Та не у цьому випадку. Деякі медіа не погребували публікацією персональних даних та фотографій дружини одного з підозрюваних. Я жодним чином не виправдовую вчинку злочинців і дуже сподіваюся, що вони отримають співвідносне злочину покарання. Але те, у що перетворили цю ситуацію окремі медіа вважаю дикунством.

Це лише три кейси, а їх можна зустріти чи не щодня. На жаль, окремі журналісти чудово вивчили свої права й почасти ігнорують свої обов’язки. Такий абсолютно нецивілізований підхід до створення журналістських матеріалів не може не насторожувати. Адже «четверта гілка влади» має надто великий вплив на суспільство…

Тож, аби не перевантажувати інформацією, нагадаю ті законодавчі засади, які найчастіше порушуються:
1. Журналіст зобов’язаний:
- відмовлятися від доручення редактора (головного редактора) чи редакції, якщо воно не може бути виконано без порушення Закону;
- виконувати обов'язки учасника інформаційних відносин, зокрема компенсувати шкоду, заподiяну при порушеннi законодавства про iнформацiю;
- утримуватися від поширення в комерційних цілях інформаційних матеріалів, які містять рекламні відомості про реквізити виробника продукції чи послуг (його адресу, контактний телефон, банківський рахунок), комерційні ознаки товару чи послуг тощо.
2. Забороняється:
- втручання в особисте і сімейне життя особи, крім випадків, передбачених законом;
- заподіяння шкоди честі і гідності особи.
- розголошення будь-якої інформації, яка може призвести до вказання на особу неповнолітнього правопорушника без його згоди і згоди його законного представника (а не лише його імені та прізвища, як прийнято вважати – ред.).
3. І ще одне, з чим дуже часто зіштовхувалась при підготовці некомерційних інтерв’ю, особливо працюючи на державній службі:

Журналісти вважають себе єдиним автором такого медійного продукту й обурюються, коли особа, у якої це інтерв’ю брали хоче переглянути його перед оприлюдненням і внести свої правки. Мотивуючи це тим, що вони дослівно процитували. Але це пряме порушення Закону «Про авторське право і суміжні права», яким чітко передбачено, що: «Співавторством є також авторське право на інтерв’ю. Співавторами інтерв’ю є особа, яка дала інтерв’ю, та особа, яка його взяла. Опублікування запису інтерв’ю допускається лише за згодою особи, яка дала інтерв’ю. Винагорода за використання твору належить співавторам у рівних частках, якщо в угоді між ними не передбачається інше».

Це далеко не повний перелік того, про що «забувається». Тому, думаю, далі буде…

PS: Друзі-журналісти, мій текст абсолютно не про усіх медійників, лише про тих, хто порушує Законодавство, нехтує мораллю і цим самим підриває авторитет професії. Ви ж теж за «честь мундиру», правда?

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода