Документ. Юрій Андропов і «Черкаський бунт» 1976 року

Борис Юхно,
Дата: 1-06-2020, 15:03

Очевидно, майбутній генсек Юрій Андропов мав особисті мотиви люто ненавидіти будь-які прояви громадської непокори. Річ у тім, що 1956-го він служив Надзвичайним і Повноважним Послом СРСР в Угорській Народній Республіці і так сталося, що його дружина стала свідком найжорстокіших сцен будапештського повстання: як розправи натовпу над комуністами, так і гарячої вуличної фази операції радянських військ «Вихор» з його придушення. Юрій Володимирович, який офіційно очолив КДБ аж у травні 1967-го, вже тоді більше працював як зовнішній комітетчик, аніж як дипломат, тому за зайнятістю на стан Тетяни Пилипівни надто не зважав. Одначе, її не попустило: дружина стала неадекватною. Потім її довго лікували наркотиками, й залежності від них жінка так і не змогла позбутися.

Чи насправді мав місце причинно-наслідковий зв’язок між цим фактом та клінічно-патологічною ненавистю Андропова до «несанкціонованих зібрань» загалом – напевне не знаю, але припускаю. Одного разу «його люди» в цивільному навіть наказали нам, тоді – 7 – 8-ми класникам, що зібралися групою біля Будинку торгівлі аби йти на футбол, – негайно розділитися по двоє-троє і вже так прямувати до стадіону. Попередньо наші спортивні сумки і навіть кишені були перевірені «на предмет» не знаю чого вже там. Ще нас попередили, що тепер ми, з якогось хера, вже «в полі зору».
Ну а тепер – службовий лист за підписом головного гебешника Країни Рад.

«В Центральный Комитет Коммунистической партии Советского Союза (секретно, экз. единственный, особая папка).
Среди массовых беспорядков в СССР, в мае 1976 года, бесчинства пьяной толпы численностью 1000 человек, в г. Черкассы, отличались особой дерзостью и цинизмом, сопряженным с открытым и демонстративным неповиновением законным властям и силам правопорядка. Стихийно возникшее стечение народа на перекрестке улиц Вернигоры и Комсомольской в районе ж/д вокзала угрожало перерасти в массовые погромы, поджоги и грабежи с захватом зданий органов власти в том числе с нападением на помещение УВД Черкасского облисполкома с целью завладения оружием. Буйствующая толпа скандировала антисоветские лозунги, выкрикивала непристойности и скабрезности и требовала приезда на место сборища первого секретаря Черкасского обкома КП Украины Лутака И.К.

На предупреждения нач. УВД полковника милиции Охоты Ф.С. о прекращении хулиганских действий, собравшиеся упорно не реагировали и отвечали только руганью да нецензурной бранью.
При этом высказывались недовольства советской властью в плане низкой зарплаты при дороговизне товаров народного потребления и продукции животноводства. Критиковалось правительство Советского Союза и в непристойной форме изображалось (моделировалось) выступление Генерального Секретаря ЦК КПСС Брежнева Л.И. перед депутатами съездов и на встрече с трудящимися с пародированием дефектов его речи и манеры поведения.
Высмеивание Брежнева Л.И. и скабрезные анекдоты о его личности одобрялись массами, которые влились в толпу ротозеев от пивных бочек и дворов жилкомплекса, где распивалось спиртное.

Поводом к сборищу послужил наезд сотрудника ГАИ на подростка, который, в нарушение ПУД, перебегал дорогу перед мотоциклом автоинспектора и, внезапно появившись не проезжей части, спровоцировал (технически) происшествие. Подросток получил незначительные травмы в виде легких ушибов, однако отъезд сотрудника ГАИ с места происшествия в больницу с травмированным подростком был расценен как попытка автоинспектора спрятать убитого ребенка, скрыв труп от органов правопорядка.
Лица из числа деградированных элементов, которые находились в нетрезвом состоянии, распространяя домыслы об убийстве подростка сотрудником ГАИ, вели себя провокационно, особенно ранее судимые из числа условно отбывающих наказание. Они накаляли обстановку, что собрало толпу зевак, которые, подхватив клеветнические измышления, требовали выдачи сотрудника ГАИ для самосуда.

Увещевание собравшихся со стороны сотрудников милиции не действовали, на сообщения о том, что подросток находится в больнице, толпа не реагировала и поэтому на помощь сотрудникам милиции прибыли курсанты Черкасского пожарно-технического училища МВД СССР.
Попытка рассеять собравшихся силами курсантов окончилась неудачей, так как ряды курсантов были смяты и они поддались избиению хулиганами, которые, применив камни и палки, создали угрозу их жизни и здоровью.
Пожарные автомашины, которые прибыли на место происшествия для разгона собравшихся, были блокированы хулиганами и выведены ими из строя с целью невозможности применения водометов. При этом буйствующие лица, сорвав капоты, вывели из строя систему зажигания посредством изъятия деталей. Водители пожарных машин, сбежав с места происшествия и оставив служебный автотранспорт, остались невредимы.
Хулиганствующую толпу активно поддерживали водители троллейбусного парка, которые блокировали движение на перекрестке и. поснимав штанги токоприемников, решительно отказались от требований сотрудников милиции освободить проезжую часть. Более того, они влились в буйствующую толпу и хулиганили вместе с ротозеями.

С целью недопущения активизации собравшихся и исключения массового психоза взвинченной толпы, на место события доставили потерпевшего подростка с родителями, однако это не подействовало и обстановка продолжала накаляться с возможностью наступления тяжких последствий.
Поэтому на место происшествия прибыл первый секретарь обкома КПУ Лутак И.К., который пообещал лично разобраться в происшествии, а поэтому толпа разошлась без переноса инцидента в другие места.
С помощью оперативно-технических средств и УКГБ по Черкасской области задокументированы хулиганские действия наиболее активных провокаторов и подстрекателей, по которым проводятся оперативные установки для оформления материалов на предмет привлечения виновных к ответственности.
Обстановка в Черкассах контролируется органами власти, а причины происшествия анализируются и обобщаются для проведения профилактических мероприятий.
Председатель КГБ при СМ СССР Андропов Ю.В.»

Альтернативна версія
Посилаючись на інші джерела, переповідав цю історію давно. Сходиться майже все, окрім... дати. Ну й тролейбусники там були жертвами обставин, а не «заколотниками». Цікаві й окремі деталі. Отже.
«Яскравим прикладом народного гніву, що вибухає як грім серед ясного неба, стала історія біля «Пушки» в районі залізничного вокзалу.
29 серпня 1975 року, здійснюючи рух мотоциклом з коляскою по вулиці Комсомольській, міліціонер кермом зачерив хлопчину, який перебігав дорогу. За мить всадовив більше наляканого, аніж потерпілого малого порушника ПДР та його роззявкувату матусю в мотоцикл та повіз у травмпункт. Там пацану замазали зеленкою коліно, перев’язали ліктя та сповістили, що до весілля й сліду не залишиться.
І все б минулося, якби занадто пильному даішникові, який, як на лихо, опинився поруч із місцем пригоди, не знадобилося позначити місце міні-ДТП крейдою. В цей час кафе «Зустріч» тріщало від завсідників, там гучно відпочивала компанія «хіміків». Вийшли на перекур, і хтось з них кинув цікавим до крейдяної позначки містянам «невинну» фразу: «Мент збив дитя, вкинув у коляску та здимів невідомо куди».
У людному місці зразу ж знайшлися репетухи, яких хлібом не годуй – дай кривавих подробиць. За мить пацан вже був «збитим на смерть». Рух Комсомольською перекрив розбурханий натовп. Поруч – два гуртожитки тих самих «хіміків» та з десяток характерних привокзальних буфетів: пельменних, пивних і рюмочних. У котромусь з тролейбусів посипалось скло...
Коли на місце події прибули представники міськкому і обкому, 4-тисячний натовп (за оцінкою співробітників КДБ) вже дозрів до гасел від «бий ментів» до «геть радянську владу».
І тут сталося непередбачене: за злою іронією долі – пожежа на м’ясокомбінаті. Як то кажуть – ні раніше, ні пізніше. На місце виїхали два екіпажі, але вчасно не сповіщені про ситуацію на районі, вони помчали саме Комсомольською. Очманілі від усього зразу – загальної ситуації, спеки та алкоголю, – мітингарі сприйняли сирени на власний рахунок. Машини заблокували, наряди побили. До того часу дісталося й курсантам новоствореного пожежного училища – їхню шеренгу просто зім’яли, хлопцям порвали форму, дванадцятеро з них опинилися у травмпункті.
Але що робити далі, ніхто з дуроломів не уявляв. Остаточно витверезила натовп чутка, що у дворах вже стоять бортові вантажівки, а у них повно озброєних солдатів.
Масовий психоз скінчився так само миттєво, як і вразив перехрестя. Уже за півгодини там стало так порожньо, як буває хіба удосвіта: попастися та відповідати за все й усіх нікому не бажалося. Однак «ватажків» заколоту це не врятувало – у натовпі під виглядом роззяв-обивателів увесь час працювали кадебісти, які «клацали подію на пам’ять». Ідентифікувати зачинщиків видалося не складно, адже як «хіміки», усі вони проходили за картотекою. Загалом до відповідальності притягли близько 50 осіб, а конкретно за «геть» четверо отримали чималі терміни.
Насправді – якась божевільна історія. Але вона красномовно свідчить, якими натягнутими були взаємини громадян із владою у взірцевому соціалістичному суспільстві та як небагато було потрібно людям, аби вибухнути. Маючи на те підстави чи з дурної голови – то вже інше питання».

***
Згадуючи про соціальні заворушення та протестні акції у великих промислових містах СРСР, зазвичай говорять про Новочеркаськ. Тамтешні події відносно добре описані, збереглися архівні фото та спогади учасників.
У червні 1962 року робітники локомотивного заводу, протестуючи проти підвищення цін на продукти, оголосили страйк і під червоними прапорами та з портретами Леніна вирушили до міськкому партії, де війська... розстріляли страйкуючих. Просто як 1905 року. 23 заводчанина загинули, 70-х було поранено, 132 особи засуджено на великі терміни ув’язнення.
Ще до Новочеркаська масові виступи жорстоко придушувалися силовиками та солдатами у підмосковному Подольську (1957), казахстанському Тімертау (1959), азербайджанському Кіровабаді (1961), Краснодарі (1961), алтайському Бійську (1961), Муромі і Александрові Владимирської області Росії (1961), Беслані (1961). Тривали бунти й після Новочеркаська: Сумгаїт (1963), вже за Брежнєва бунтували підмосковна Бронниця (1964), сама Москва (1966), киргизький Фрунзе (1967), казахстанський Чимкент (1967), наші Прилуки (1967), білоруський Слуцьк (1967), Нальчик (1968). Лише після цього, по десятиріччю масових протестів у більшості республік СРСР, – мовчали лише прибалтійські, – хвиля народних хвилювань дещо спала. Але тут про себе нагадали Черкаси...

Документ. Юрій Андропов і «Черкаський бунт» 1976 року

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода