Без чого годі уявити професію медсестри та про що мріють люди із чуйним серцем – у розмові з Інною Мілейко-Бенедь, медичною сестрою стаціонару (ендоскопічний кабінет) обласного центру діагностики новоутворень КНП «Черкаський обласний онкологічний диспансер Черкаської обласної ради».
Як Ви обрали свою професію? Чи довго до цього йшли?
– Ще зі шкільних років мріяла пов\’язати життя з медициною. Як на мене, кожен, хто добровільно стає медиком, працює за покликанням.
Навчалася в Черкаському медичному коледжі (нині – академія. – Авт.) на акушера. Але життєві обставини склалися так, що працюю не в пологовому. Виробничу практику проходила у терапевтичному відділенні онкодиспансеру, і тоді ж присягалася, що ніколи в житті тут не працюватиму. Якось було лячно і важко.
Уже згодом перейшла працювати медсестрою в ендоскопічне відділення.
Без перебільшення скажу, що обожнюю свою професію. Це справді те відчуття, коли прокидаєшся зранку – і хочеш іти на роботу.
Чому отримуєте таке задоволення?
– Перше – це, звісно, власний інтерес до цієї праці. Зокрема, хірургічні втручання, що тут проводять; метод ендоскопії, що дає змогу побачити тіло людини зсередини, – це дуже цікаво.
А ще моя мама – дуже чуйна людина. Певно, я у неї вдалася. Тому в роботі з людьми я співчутлива. Хоча в цьому треба бути обережним. Зараз уже намагаюся не так близько брати до серця історії й ситуації, що трапляються у стінах онкодиспансеру. Так би мовити, навчилася залишати роботу на роботі.
Крім того, щодня я в колективі, де працюють професіонали – як лікарі, так і медичні сестри. Злагоджена командна робота, величезний багаж знань і умінь у своїй галузі, постійний професійний розвиток – для мене за 8 років роботи це безцінний досвід.
Насправді тішуся й горджуся, що працюю саме тут – у Черкаському онкологічному диспансері.
До речі, завдяки роботі маю найкращу подругу. П\’ять років тому у третій хірургії мені видаляли родимку. Після загального знечулення треба було відпочити добу, й мене поклали в палату до Марини. Уже згодом виявилося, що її проблема зі здоров\’ям серйозніша. Відтоді почалося наше спілкування. У той час ми обоє потребували підтримки, і от доля дарувала таку зустріч. Зараз у неї вже все добре, і я невимовно рада.
Якою має бути медична сестра і в чому тонкощі її роботи?
– Як на мене, медсестра має бути всебічним профі, буквально вміти все: від досконалого ведення медичної документації до правильного догляду за пацієнтом та надання якісної медичної допомоги хворому. Приміром, працюючи в операційному блоці, я стала дуже педантичною, відтоді навчена усю роботу тримати в порядку. Ця звичка допомагає мені протягом років і в професії, і поза нею. Працювати на посту – зовсім інше, але вимагає не меншої відповідальності й самодисципліни.
Крім того, надзвичайно приємно бачити й чути вдячність людей, яким допомагаєш. Якось одна з пацієнток підійшла подякувати моїй мамі, коли та була в онкодиспансері на обстеженні. Мені втішно, мама – розчулена. Втім, у такі моменти теж треба опанувати себе й не дати волю емоціям.
Медсестра має бути доброю, чуйною і спокійною людиною.
Які маєте мрії в житті? Не тільки як медсестра, а як проста людина?
– Мрію про те, аби мої близькі й рідні були здорові. Це вкрай важливо.
Від онкології померла моя бабуся, тому зараз дуже переймаюся за здоров\’я рідних. Я знаю, що це за хвороба, і яку роль грає спадкова схильність. Тому стежу за тим, щоб мої рідні регулярно обстежувалися.
А ще просто хочу бути щасливою. Власне, я й зараз щаслива: маю живих-здорових батьків, брата, 11-річну доньку. І це моя найбільша радість у житті!
Крім того, хотіла б займатися своєю справою. Щоправда, пов\’язана вона не з медициною: хотіла б мати власну студію краси, щоб дарувати жінкам радість. Обожнюю, коли у дівчини гарне, доглянуте волосся. Потроху йду до цієї цілі, але ж не все відразу.
Поки що, через пандемію коронавірусу, довелося залишити цю справу на потім. Але я певна, що все на краще. Отже, поки моє місце тут.
Що змінив карантин?
– Ми не боялися, продовжували працювати. Близьким я сказала, щоб навіть не питали: боюся чи ні – маю ходити на роботу.
Стати медпрацівником – то була дитяча мрія, а як давно виникло бажання мати власну справу?
– Набагато пізніше. Хотілося спробувати себе в косметології, але я розумію, що деякі ін\’єкції має робити лікар.
Думаю, зараз я там, де маю бути. Звісно, зарплатня дуже низька. Та й не хочеться сидіти все життя на одному місці… Але ж ці дві мрії можна поєднувати. Одна – хобі, друга – робота, якою я живу.
