Володимир Безуглий має не лише найбільший журналістський стаж серед новодобівців, а й працює в нашій газеті з самого її заснування, а це вже більше 15-ти років. За цей час він побував чи не в кожному куточку області, проплив Россю, обходив місця «Золотої підкови Черкащини». А головне – завоював когорту прихильників-читачів, які на шпальтах газети шукають саме публікації автора Володимира Безуглого…
Те, що Володимирові Олександровичу під силу будь-які теми, можна й не говорити. Його майстерність у тому, що він пише про все цікаво, передає твої думки, але якось по-особливому, іноді з гумором – відповідно до змісту чи місцевого колориту. А нещодавно вийшов сигнальний примірник дитячої книжки Володимира Безуглого «Походеньки друзяки Сашка». Вона виникла на основі веселих оповідок для газети «Новачок».
Журналістику Володя обрав не відразу. Хлопець із села Сидорівки Корсунь-Шевченківського району мріяв стати артистом, а вступив… до Черкаського педагогічного інституту. Буває й таке. До того ж, кажуть, що вчитель – це й актор.
Пропрацювавши 11 років учителем російської мови й літератури, Володимир Олександрович мусив змінити професію. Його предмет вивели зі шкільної програми.
– Задумався: ким би я міг бути? А робота вкрай була потрібна, бо ж удома двоє малих дітей, – згадує непрості часи журналіст. – Звісно, це мав бути гуманітарний напрям. Тому й пішов у газету «Місто». Редактор Петро Линовицький вислухав мене, але на роботу не взяв, мовляв, треба мати досвід.
Допоміг щасливий випадок.
– Іду з редакції, похнюплений. А тут назустріч біжить Сашко Третяков. Ми з ним у студентському гуртожитку жили в одній кімнаті, – усміхається Володимир Олександрович. – А працював він журналістом у «Молоді Черкащини». Я й повідав йому свою проблему.
Так завдяки протекції Володимир Безуглий опинився в редакції відомої обласної газети.
– Відповідальний секретар Валентина Мозгова відразу придумала тему. Каже: «От ти працюєш учителем у Вергунах. Чому вергунівські яблука коштують дорожче, ніж привезені банани?»
Обійшовши базар, розпитавши людей, через півдня «юний» журналіст написав і справді шедевр.
– Дуже зрадів, коли купив «Молодь Черкащини», а там моя публікація «Україна – бананова держава?!» – продовжує Володимир. – Редактору Юлії Сакун мій матеріалу сподобався, похвалила мене й заплатила 3 мільйони купонів. А це була моя майже місячна вчительська зарплата. Перший свій гонорар я потратив на примітивний диктофон, який виявився китайською підробкою. Пізніше із зарплати купив кращий.
Згодом «Україна – бананова держава?!» з’явилася в австралійському журналі, чим наш колега пишається й досі.
У «Молоді Черкащини» Безуглий відчував себе як риба в воді. Окрім написання журналістських матеріалів, він зайнявся ще й фотографуванням.
– Фотокором був років два, поки не створили «Нову Добу». Тоді Сергій Томіленко разом із кількома колегами з «Молоді Черкащини» пішов у новостворене видання, – каже нинішній новодобівець. – Дуже хотілося й мені, але Юлія Олександрівна не відпускала, бо не було заміни.
Зрештою таки перейшов у «Нову Добу», де й понині тут.
– Іноді зустрічаю колишніх учнів, які запитують мене, чи не хотів би повернутися в школу. Ні, – переконаний найкращий журналіст «Нової Доби». – Адже в газеті так цікаво працювати! Ти їздиш по всій Черкащині, буваєш на різних подіях, спілкуєшся з цікавими людьми. І все це передаєш на папері…
