Розкішні троянди, вишукані духмяні лілії, витончений клематіс… Уся ця краса росте й квітне в дворі жительки села Драбове-Барятинське, що на Драбівщині, Ольги Кириченко. Доглядати за окрасою саду господині допомагає донька Інна. Про це розповідає власний кореспондент \”Нової Доби\”.
– Квіти люблю з дитинства. Бабуся постійно висаджувала й насівала кольорові та яскраві, – розповідає Ольга Олександрівна. – Як розцвітали, такий яскравий килим біля дому розстелявся, що очі несила було відвести! Хоча ті квіти були досить простими: здебільшого айстри та чорнобривці.
Сучасні можливості й асортимент дозволяють оздобити подвір’я колоритними, загадковими, вишуканими а подекуди й екзотичними квітами. Було б лише бажання й терпіння за всім тим доглядати. А в Ольги Олександрівни і того, й іншого, попри зайнятість на роботі й по господарству, все ж вистачає.
– Працюю позмінно на ваговій у місцевому підприємстві. Ще й удома город та худоба. Проте настільки звикла до своїх клумб, що просто не уявляю без них рідного дому, – зізнається жінка. – Тож як би важко не було, яка б не була стомлена, а завжди знайду час, щоб полити чи прополоти.
У саду відразу привертають до себе увагу красиві різнобарвні й височенні троянди, які дістають жінці до плеча.
– Їм десь років із п\’ятнадцять. Купувала в нас у Драбові, на базарі. Сортові, голландські, – з гордістю відказує пані Ольга. – Як за ними доглядати правильно, що вони люблять, а від чого гинуть, до пуття тоді ще не знала. Та й можливостей було менше, принаймні Інтернетом не користувалися.
Зараз же, щойно виникне питання, відразу діти допомагають знайти відповідь у світовій павутині.
– Уже за стільки років вивчила, що троянди дуже люблять сонце й простір. Зараз почала їх підживлювати, вичитала, що це сприяє кращому цвітінню. Тож обов’язково купую спеціальний засіб, – веде далі розмову жінка. – На зиму троянди утепляю – засипаю землею. Гноєм чи соломою ніколи не пробувала вкривати, – десь почула, що при цьому квітка може зопріти.
Хоча й клопоту вистачає, проте цвітуть троянди аж до самісінької зими. А надто, якщо тепла осінь.
– По три-чотири заходи буває. Торік з пуп’янками вже померзли – не встигли через холод останні квіточки подарувати, – говорить Ольга Олександрівна.
Крім троянд, пані Ольга вирощує також іриси й лілії.
– Перші вже відцвіли, краса була просто неймовірна. А ось лілії ще радують. Щоправда, цього року, на жаль, дуже померзли. Лишилося не так багато, – відказує Ольга Олександрівна. – Шкода, бо ж дуже обожнюю їхній насичений, яскравий аромат. І ті неймовірні жовті тичинки – торкнешся й фарба на руках лишається. Все в природі дивовижне.
Щоосені жінка викопує й розсаджує бульби лілій. Говорить, якщо цього не робити, то погано цвістимуть наступного року, та й самі квітки будуть дрібнішими.
– Біля лілій он посадила молоденькі троянди, і в’юнкі теж є. Кілька разів намагалася розмножувати самостійно: зрізала росток на п’ять листків, банкою накрила. Стоїть, зеленіє, а не приймається. Що не так – і досі не можу збагнути, – дивується жінка. – У чоловіка рука легша. Он посадив виноград, то вже все позаплітав. Треба його ще й до цього діла залучати.
Біля входу в дім плететься клематіс. Фіолетові квіточки рясно вкривають кущ.
– Це ще він не на всю потужність квітне. Кажуть, треба щовесни його зрізати під корінь. Та я шкодую – дуже вже в нього гарна форма. Та коли зрізати – увесь буде в цвіті, – додає пані Ольга. – Для мене квіти – незамінна частина рідного дому. От не уявляю, щоб тут чогось не росло.
