Щотижня Черкащина прощається із загиблими в зоні АТО
Ледь не щодня Україна оплакує тих, хто героїчно гине в зоні АТО. Не виняток, і наша область. Ми прощаємося зі справжніми патріотами, які не жалкуючи життя, виборюють територіальну цілісність нашої держави. За останніми даними, 19 наших земляків повернулись із зони АТО в трунах.
27 липня під час обстрілу під Торезом Донецької області загинув 21-річний десантник 95-ї аеромобільної бригади Сергій Білоушенко. Сергій – 1993 року народження. 2011 року почав служити за контрактом у Житомирі.
Цього ж дня в Умані поховали 22-річного молодшого сержанта Олега Орлова. Він героїчно загинув 23 липня о 22.15 біля села Червона Зоря Шахтарського району Донецької області під час артилерійського обстрілу, що вівся невідомими особами з боку кордону з Росією. Олег Орлов, 1991 року народження, був командиром гармати 2-го гаубичного самохідного артилерійського взводу гаубичного самохідного артилерійського дивізіону. Призваний до лав Збройних сил України за мобілізацією 29 березня цього року Уманським об\’єднаним міським військовим комісаріатом Черкаської області.
25 липня на Жашківщині поховали старшого лейтенанта Ігоря Хола. Ігор народився в Олександрівці Жашківського району. У 2009 році вступив до Львівської академії сухопутних військ на аеромобільний факультет, яку закінчив у 2013 році. Служив в аеромобільних військах. 20 липня отримав 4 кульові поранення в груди. Помер під час операції в харківському госпіталі 23 липня о 6-й годині ранку.
40-річного учасника АТО Віктора Бойка, який загинув на Сході 18 липня, поховали у селі Шевченкове, що на Звенигородщині, 23 липня. Віктор Бойко народився у селі Шевченкове Звенигородського району. Жив у Черкасах. У минулому десантник, служив у Югославії. Тому в житті обрав мирну професію – будівельника. У пошуках роботи часто подорожував країною. Разом із братом та друзями працювали, відпочивали, допомагали один одному. Словом, жили, як і більшість наших співвітчизників. Сповнені турбот про родини та близьких людей.
– Були один за всіх і всі за одного, – говорить знайома Віктора Бойка Оксана Познякова. – Скрізь були разом. Їли з однієї тарілки. Спали на одному ліжку. Наші чоловіки працювали будівельниками, часто відлучались з дому. Ми, жінки, чекали на них, турбувались. Але, щоб так, піти війну і не повернутись….. не вкладається у свідомості.
«Дика дивізія», – так жартома називали свою бригаду чоловіки. Вони саме працювали на Одещині, коли там навесні відбувся теракт. Разом із одеситами допомагали рятувати людей із полум’я пожежі. Друзі пригадують, як тоді Віктора вразила байдужість наших стражів порядку та безпорадність влади. А невдовзі ще одна звістка приголомшила Віктора. Двох його двоюрідних братів покликали до збройних сил. «Вони ж ніколи не тримали зброї в руках, а опиняться в самому пеклі війни», – занепокоївся тоді Віктор і не вагаючись, поспішив братам і таким, як вони, на допомогу. Передчуття не підвели досвідченого вояка. У підпорядкуванні старшини Бойка виявилось 90 юнаків без жодного уявлення про бойові навики. Усіма силами командир намагався зберегти життя солдат, розказував, як себе вести в бою, як користуватись зброєю, як залишитись живими.
Віктор постійно підтримував зв’язок із друзями. Спілкувався з ними навіть незадовго до смерті.
– Він зателефонував буквально за декілька годин до смерті, – продовжує Оксана Познякова. – Сказав чоловікові, що їм там дуже тяжко. Ніч їхали по «зеленці», дуже стомились від обстрілів. Поки окопались, зайняли оборону, хлопці дуже виснажились. Всі молоді. До пуття і зброї ніхто в руках не тримав. Казав, якби хоч чоловік 6 таких, як він, було, то можна ще було б воювати. А так на одного колишнього військового припадає 20 необстріляних юнаків…
Після цієї розмови Віктор пішов на нічну варту. І не повернувся. Віктора Бойка було вбито 18 липня під час нічного чергування. Як розповідають очевидці, куля потрапила у гранату, що була у нагрудній кишені жилета-розподільника. Разом із Віктором підірвались ще два солдати.
– Перед тим, як іти до військкомату, Віктор нам сказав, – хлопці будьте вдома, бережіть сім’ї, будьте біля дітей. Я пройшов війну в Югославії, я вас захищу, – пригадує старший брат Віктора Бойка – Володимир .
Загиблого похоронили біля могил батька й матері. Навіть небо оплакувало його втрату.
Героя АТО Сергія Бохонька поховали 22 липня в селі Єрки на Катеринопільщині. Сергій народився 1992 року в багатодітній родині. Рано залишився без матері. З початком збройних сутичок на Сході України юнак прагнув потрапити в армію, щоб захищати Вітчизну від посягань. Але за станом здоров’я у проходженні військової служби йому відмовили. Після цього він добровільно вступив до лав територіального батальйону «Донбас». Сергій Бохонько загинув від кулі снайпера під час виконання бойового завдання.
ВІДЕОРЕПОРТАЖІ ПРО ДОПОМОГУ ЧЕРКАЩАН НАШИМ ВІЙСЬКОВИМ, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ У ЗОНІ АТО, ДИВІТЬСЯ НА САЙТІ WWW.PROSELO.COM.UA ТА В ЕФІРІ ТРК «ВІККА» У ТЕЛЕПРОЕКТІ СВІТЛАНИ НЕМИЛОСТИВОЇ «ЖИТТЯ НАВИВОРІТ»
