Олеся Копильчук, дієтолог-гастроентеролог Черкаської обласної лікарні

Дата: 4-08-2014, 15:37

Олеся Копильчук, дієтолог-гастроентеролог Черкаської обласної лікарні
БЛІЦ опитування
1. Про що Ви мріяли ці 23 роки?
2. Що за цей час сталося найважливішого?
3. Яку подію вважаєте найтрагічнішою?
4. Про що згадуєте з усмішкою?


1. Отак відразу сказати, про що саме я мріяла протягом останніх 20 років, досить складно. Якби про це запитали в мої юнацькі роки, відповідь би була чіткою й однозначною: «Хочу відвідати Париж». Я тоді навчалася у французькій школі й точно знала, чого хочу. Але час минув, та й у Парижі я побувала. Нині ж із тими мріями, що виникають, я точно знаю, що робити. Бо мрія породжує мету, і тоді відразу намагаєшся шукати конкретні способи, щоб утілити її в життя. Втім, враховуючи всі ці події, що відбуваються в Україні останнім часом, мрію, щоб ми жили в мирній, сильній і багатій країні. А ще хочу ви¬вчити англійську мову. Раніше такої потреби не було, а нині доводиться інколи бувати за кордоном. І скрізь відчуваєш себе якось некомфортно й навіть неповноцінно. Хоча це, ймовірніше, не мрія, а мета, оскільки вона цілком реальна, тільки треба потрудитися.

2. Без сумніву, це народження моїх внучок. Старшій, Марійці – п’ять рочків, а меншій, Ані, – три. Це діти моєї доньки і зятя. Вони хоча й живуть у Києві, але ми часто бачимося. То я до них у гості приїжджаю, то вони до мене. У мене навіть на роботі всі знають про кожну найменшу подію в житті внучок. Усі у відділенні чекають нових фотографій, висловів моїх внучат. Наприклад, нещодавно моя мама вчила внучку вимовляти букву «ш». Каже: «Скажи: «машина». А дитина їй у відповідь: «Літак»!
Олеся Копильчук, дієтолог-гастроентеролог Черкаської обласної лікарні
3. Хоча я родом зі Львівщини, але ніколи не вважала себе націоналісткою, імовірніше, навпаки. До останнього часу… Те, що зараз відбувається на Сході України, що було трохи раніше в Криму, здається, не може залишити байдужим жодного українця і взагалі жодну цивілізовану людину в світі. Коли це сталося, я просто не могла спати ночами. Постійно слідкувала за новинами в Інтернеті. Мені здається, що трагічніших подій, ніж ті, що відбуваються нині в Україні, не було за все моє життя. Крім усього, в мене тут є ще й, так би мовити, особисті мотиви. У Слов’янську живе бабуся мого зятя.

4. Напевно, це шкільні та студентські роки. Деякі події, що відбувалися в ті часи, вважалися неймовірно вадливими і надзвичайно серйозними. Нині ж вони, справді, викликають лише усмішку. Пам’ятаю, якою я була гордою, коли мене першою в класі прийняли в піонери. На врочистій лінійці я стояла біля самісінького пам’ятника Леніну і здавалося, що всі Чернівці (моє дитинство і шкільні роки пройшли в цьому місті) не можуть відвести очей від мого червоного галстука.

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода