Наталія Несват, голова правління ЧБО ЛЖВ «Від серця до серця»

Дата: 4-08-2014, 17:43

Наталія Несват, голова правління ЧБО ЛЖВ «Від серця до серця»
БЛІЦ опитування:
1. Про що Ви мріяли ці 23 роки?
2. Що за цей час сталося найважливішого?
3. Яку подію вважаєте найтрагічнішою?
4. Про що згадуєте з усмішкою?


1. Тоді, 23 роки тому, взагалі ні про що не мріяла. Я кололася. Так, у 13 років почала вживати наркотики. Це тривало досить довго. Пам’ятаю, як сьогодні, коли мені було 17, зустріла однокласницю й запитала, як у неї справи. Вона відповіла, що вступила до вищого навчального закладу на журналіста, дуже щаслива. Я потім ішла й ридала, розуміючи, що моя юність, молодість приречені, що я нічого не досягла, нічого не маю. Тобто, що я пропадаю. Навіть у той час не мріяла, що зможу нормально жити. Це були 90-ті роки, перебудова, все перевернулося з ніг на голову. Тож і потрапила в таку собі компанію. А оскільки змалку була бунтарем, то хотілося спробувати щось новеньке. Спробувала… й на 5 років «випала» з життя. І моїм єдиним бажанням було наколотися й померти.
Хочу зауважити, що в мене була благополучна сім’я, ніхто не мав шкідливих звичок. Батьки дуже любили мене й боролися з моєю наркоманією, як могли. І от якось знайшли хлопців, які побороли цю хворобу й повернулися до нормального життя. З’ясувалося, що вони парафіяни протестантської церкви. Я довго опиралася – не хотіла йти в ту церкву. А коли прийшла, зустріла там колишніх друзів, яких вважала покійними. Це дало мені поштовх до нового життя. Почала ходити на богослужіння, й Бог дав мені свободу. Я припинила вживати наркотики.
Тож, безперечно, пізнання живого Бога – найважливіша подія в моєму житті. У протестантській церкві все побудовано саме на спілкуванні з живим Богом. А якщо це є, то буде й результат. І нині не бачу іншого виходу для наркозалежних, окрім як пізнання істинного живого Отця. Я не нав’язую свою думку, люди мають право вибирати. Йдеться навіть не про церкву, а про потребу будь-якої людини незалежно від релігії в живому Богові – спілкуючись із ним через молитви, читання слова Божого. Якби не віра, я не вирвалася б з тієї прірви й нічого не досягла б у житті.

2. 1998 року вийшла заміж, через рік у мене народилася дочка, яка зараз випускниця – закінчила 9-ий клас. А 2002-го року в мене виникла ідея створити організацію для людей, залежних від наркотиків, ВІЛ-інфікованих, тих, кому важко в житті. Біля мене згуртувалися однодумці.
Дуже допоміг нам у створенні організації Олексій Сергійович Підмогильний, який тоді очолював Черкаський обласний центр здоров’я. Він помітив, що ми спілкуємося з ВІЛ-інфікованими, які приходили в СНІД-Центр. Олексій Сергійович виділив нам кабінет для роботи, допоміг розібратися з комп’ютером (не знали, як ним користуватися), розказав, як листуватися з різними установами тощо.
З 2004 року ми зареєстрували благодійну організацію «Від серця до серця» й почали активно працювати: скрізь говорили про себе, запрошували людей, започатковували проекти, шукали спонсорів, донорів. Тоді я вже почала мріяти, що будуть тисячі врятованих людей, тисячі матерів, які не похоронять своїх дітей.
Нині в нашому колективі – 30 штатних працівників, а також спеціалісти: лікарі, психолог, юрист. Отримуємо фінансування від міжнародних організацій-донорів, міського бюджету, нас підтримують депутати й бізнесмени Черкас. Організація здійснює 8 напрямів роботи, один із них – реінтеграція бездомних людей і представників уразливих груп. Бездомними можуть же бути й нормальні люди, але які потрапили в скрутну ситуацію. Шукаємо їм роботу, допомагаємо з документами. У нас є приміщення, де вони живуть. До нашої організації звертаються жінки, які опинилися в кризовому стані, звільнені з місць позбавлення волі. Зараз до нас потоками йдуть переселенці, яким потрібна реєстрація. Тож у «Від серця до серця» широкий спектр дії. Нікому не відмовляємо в допомозі. Щороку надаємо послуги понад 3,5 тисячі людей.
Наталія Несват, голова правління ЧБО ЛЖВ «Від серця до серця»
3. Без сумніву можу сказати, що найтрагічнішою подією в моєму житті була смерть моєї молодшої доньки в 2001 році. Їй не було ще й 2-ох років, вона захворіла на пневмоцистну пневмонію, яка важко піддається лікуванню. Це відбиток на все життя, й таке відчуття, що все трапилося лише вчора. Втрата дитини зробила мене сильнішою, і я тепер знаю, що сказати людям, яких спіткало таке ж горе.

4. У мене в житті було багато подій. Але я така людина, що на все дивлюся з усмішкою. Мало чим засмучуюся чи накручую себе, а позитивно ставлюся до всього. Зараз здаються смішними дитячі мрії. От, наприклад, хотіла, щоб моя мама була все життя найкрасивішою. Намагалася всіляко обдаровувати її, робити сюрпризи.
Сьогодні дуже радію, коли завдяки нашій роботі люди повертаються в сім’ю, створюють пари, після реабілітації не вживають наркотиків. Багатьом працівникам «Від серця до серця» ми дали старт, і вони нині працюють у Києві, в усеукраїнських організа¬ціях. Таких історій, таких людей дуже багато. Та навіть якщо від твоєї усмішки комусь стало легше, це вже результат. Я займаюся благодійністю, нічого не чекаючи у відповідь. Як пишеться в Біблії: «Роблячи добро, не занепадай духом». Знаю, що колись це проросте добрим зерном.

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода