Олександр Проценко, голова спілки прихильників бойового гопака в Черкаській області, президент Черкаської обласної федерації з веслування на човнах «дракон»

Дата: 4-08-2014, 20:46

Олександр Проценко, голова спілки прихильників бойового гопака в Черкаській області, президент Черкаської обласної федерації з веслування на човнах «дракон»
БЛІЦ опитування:
1. Про що Ви мріяли ці 23 роки?
2. Що за цей час сталося найважливішого?
3. Яку подію вважаєте найтрагічнішою?
4. Про що згадуєте з усмішкою?



1. Звісно, за ці 20 років мрій було багато. Не менше й різноманітних сподівань. Важко сказати, які з них були головними, а які не дуже. Втім, після знайомства з Володимиром Степановичем Пилатом (засновник Міжнародної федерації бойового гопака і верховний вчитель цього бойового мистецтва – Авт.) у мене з’явилася мрія, яку можна сміливо назвати найголовнішою. Причому це не просто якась рожева мрія, а цілком конкретна мета і ціль, над втіленням у життя якої я працюю протягом понад двох років, приділяючи цьому весь свій вільний час. Мрію, щоб на території Черкаської області, яка стала для мене другою батьківщиною (я народився й виріс у Києві), було створено етнографічно-реабілітаційний комплексу для дітей не тільки Черкащини, але й усієї України. Це територія, на якій проводитимуться навчання й майстер-класи з автентичних і традиційних ремесел та мистецтв – таких, як гончарство, ковальство, столярство, різьблення по дереву, кобзарство та українське лицарське бойове мистецтво «Бойовий гопак». Головною метою створення комплексу є прагнення відродження у пересічного українця любові до свого українського духовного коріння: віри, народу, держави, культури та побуту.

2. Таких подій у мене дві. Яка з них важливіша, визначити не беруся. Йдеться, зокрема, про моє одруження й народження сина. Зі своєю майбутньою дружиною зустрівся ще в студентські роки. Я тоді навчався в Київському політехнічному інституті на факультеті електроніки. Вона ж – в Економічному університеті. Зустрілися ми взагалі в іншому місті – на Трухановому острові в дитячій спортивній школі «Мала флотилія». Ми працювали там тренерами й вихователями дітей. Спочатку кожен займався своїми обов’язками. Потім ми створили тренерську команду й кілька років працювали разом. А потім, крім захоплення професіоналізмом один одного та дружби, якось самі собою з’явилися і значно глибші почуття. Зрештою, після закінчення навчання ми одружилися й переїхали в Черкаси, бо вона звідси родом.
Друга найважливіша подія в моєму житті сталася 8 років тому, коли на світ з’явився мій син Юрко. Незважаючи на те, що ми з дружиною обоє захоплюємося спортом і є професійними тренерами, для нашого сина найбільшим зацікавленням став... акордеон. Він займається грою на цьому інструменті з 4-ох років і вже має неабиякі досягнення. Цього року в Кіровограді на всеукраїнському конкурсі він здобув гран-прі й перше місце – в Дніпропетровську на міжнародному конкурсі. Ми вирішили дати можливість сину рухатися тим шляхом, який більше йому до душі, а не нам. І абсолютно не переймалися з того приводу, що мистецтво йому більше подобається, ніж спорт. Звісно, він вміє і плавати на байдарках, і гопаком займається, але лише для загального розвитку і тоді, коли має до цього бажання.
Олександр Проценко, голова спілки прихильників бойового гопака в Черкаській області, президент Черкаської обласної федерації з веслування на човнах «дракон»
3. Ті події, які відбуваються зараз на Сході України. На мою думку, весь трагізм ситуації навіть не в тих військових діях, які нам нав’язує зовнішній ворог. Неодноразово наш народ піддавався різноманітним утискам з боку тих чи інших ворогів, яких поєднувала єдина мета – вони прагнули нас поневолити. Саме таким шляхом, особливо протягом минулого століття, знищували нашу духовність і культуру. Винищення було колосальним – полягли мільйони українських людей, руйнували церкви, всіляко паплюжилися мова та культура. Та досягти своєї мети загарбникам завадили народна пам’ять про свої витоки та любов до всього рідного. І саме ці чинники зіграли вирішальну роль у тому, що український народ зумів вистояти у тяжкі часи свого існування. Нинішня ж ситуація набагато складніша. Крім зовнішнього нападника, яких в України вистачало завжди й з якими наші лицарі успішно боролися, сьогодні не менш небезпечними є внутрішні вороги. У простих людей, і навіть рядових солдатів, виникає величезна кількість запитань стосовно того, як проводяться ті чи інші операції. Я не беруся судити про ті речі, яких не розумію, але інколи виникає враження, що ця війна – черговий спосіб олігархів збільшити свої статки.

4. Три роки тому в мене була дуже важка хвороба. Зрештою, вдалося вилікуватися, пройти реабілітацію і знову стати на ноги. Але після цих подій моя свідомість кардинально змінилася. Раніше мені, як і більшості людей, хотілося якихось досягнень, матеріальних цінностей, визнання та успіху. Зараз такі мрії в мене дійсно викликають усмішку. Я зрозумів, що справжню цінність має лише те, що не знищується з часом. Маю на увазі духовні, культурні, національні цінності. Я вже багато років займаюся з дітьми. Кожен день з ними сповнений величезної кількості посмішок і радості. Коли бачиш, що завдяки твоїм зусиллям вони стають кращими, здоровішими, більш свідомими, розумієш, що саме в цьому й полягає справжня цінність життя.

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода