Тих, хто добровільно пішов захищати Батьківщину, Золотоніщина вже має більше сотні. Люди різні: досвідченіші і такі, кого ще прийнято називати «молоддю». Звичайно – патріотизм, звичайно – бажання відстояти свою країну від загарбника. Але що б там не казали, поштовх до вчинку у кожного свій. У когось це молодечий запал і спонтанність, у когось – «я докажу чого вартий», а в декого і «будеш знати, кого можеш втратити…».
Серед тих, хто недавно став добровольцем і пішов відстоювати країну, – заступник голови районної ради Олександр Нагаєвський. Чи чекали такого вчинку від Олександра Григоровича ті, хто його добре знав? Скоріш за все – ні. Звичайно, знали про його патріотичні настрої. Про те, що за минулої влади завжди відверто, з трибуни, міг говорити про свої переконання і недержавну, навіть злочинну діяльність конкретних посадовців. Але знали і те, що в Нагаєвського м’який, зовсім не войовничий характер, що він ніколи не відмовить людині в допомозі. Особливо це було помітно, коли очолював районну профспілку працівників освіти. А ще люди дивуються, що залишив посаду, яку зовсім недавно отримав і де був потрібним та шанованим.
Однієї п’ятниці повідомив домашніх, що в понеділок уже від’їжджає. Для сім’ї це було ніби громом з ясного неба.
– Ми з Оксаною три дні проплакали, – каже мама Наталка Миколаївна. – Та ні я, ні дружина відмовити його й не надіялись. Коли Саша щось вирішив – то так і буде.
Виходить, усі ми, друзі чи знайомі, не знали, яким насправді є цей чоловік. Не знали, що за зовнішньою м’якістю ховається стержень, з яким людина не зігнеться під впливом складних обставин. «Комусь же треба там бути», – сказав Олександр Григорович домашнім, ніби виправдовуючись за спричинений біль. Дома залишалися, крім батьків і дружини, дві доньки, зять, маленька внучка. Стосунки з ними усіма завжди були теплими і ніжними. То чи варто сумніватися, що рішення йти добровольцем у зону бойових дій приймалося непросто?
Про це «Новій Добі» повідомили в Черкаській ОДА.
Нині золотоніські добровольці ще в Черкасах, проходять спеціальну підготовку до відправлення в місця боротьби з терористами. Серед них люди різного фаху, є державні чиновники і члени громадських організацій, є ті, хто рішення прийняв давно, і ті, кого підштовхнуло чиєсь конкретне горе втрати на війні рідної людини. Але в них є спільне: їхнє бажання допомогти країні і наше бажання зустріти їх усіх з перемогою і неушкодженими.
