День знань з присмаком тривоги

День знань з присмаком тривоги

Цьогорічне свято 1 вересня – з присмаком тривоги. Ще жодного разу в незалежній Україні діти не йшли у школи під відгомін війни, для когось чутніший, для когось далекий. Але присутній і відчутний.
У Черкаській школі № 12 він прокотився шкільним майданом, коли гімн України відкрив урочисту лінійку. Замість традиційного запису його з ганку школи заспівали дівчатка з шкільного ансамблю. Схвильовано, без музичного супроводу, а-капелла. А підхопили – всі: школярі, їхні батьки, вчителі. Спочатку невпевнено, а згодом все голосніше, дружніше, сильніше… І перехопило подих, і стало легко і страшно, ніби в польоті: нехай нам важко, зате ми – разом!
В руках черкаських школярів сьогодні – прапорці з написом: «Замість квітів – допомога армії». На шкільному ганку дівчатка вручають такого прапорця тим, хто кине в скриньку будь-яку купюру. Вчителі не ображаються: сьогодні їм дістаються найщиріші квіти – вирощені на власних подвір’ях айстри і жоржини. І все одно свято яскраве, бо віднедавна стало традицією приходити 1 вересня до школи у вишиванках. І тішать око бантики – чи жовто-блакитні, чи з маківками, а чи з соняшниками. А найсміливіші – у віночках. І дівочі коси хитро-мудро переплетені на юних голівках, змагаючись у вигадці й красі, а хлопчачі зачіски все більше схожі на козацькі чуби і навіть оселедці. Шкільна мода стає все більш патріотичною…
І діти наші стали трішки іншими. Все такі ж бешкетники, вони раптом зрозуміли, що таке гостинність і радо вітають у своїх лавах переселенців зі Сходу; хлопці стали суворішими, дівчатка – витонченішими. Учні випускних класів нежартома говорять про те, що вирушать на Схід, щойно закінчать школу, і діляться сучасними легедами про нинішніх героїв України.
– Я знаю, що зараз наші воюють з бойовиками. Я ще малий, але буду вчитися, і спортом буду займатись, щоб бути сильним, – ділиться планами Ілля Гамалиця, першокласник Черкаської гімназії № 31 (див. фото).
– У мене є багато рідні, мені треба вміти їх боронити, – підтримує товариша й однокласника Михайло Небилиця. А поки що вони міцно стискають руки своїх подруг і вперше ведуть їх до класу – на це теж треба неабияка мужність.
Дівчатка мають веселіший вигляд: авжеж, у своїх супутниках вони впевнені.
– Трохи лячно, – зізнається Софійка Чупилка. – Я так хочу подружитися з усіма, щоб було весело, і щоб вчителька була доброю до нас. І щоб татка не забрали в армію, а то нам з мамою і сестричкою буде важко без нього.
Сповнена оптимізму Русланка Коваль: їй не страшно, бо поруч у третьому «А» вчиться її сестричка. Раптом нецікаво стане – можна й у сусідній клас перейти. А поки вона вчергове повторює віршик, що розказувала на шкільній лінійці:
Щиро вчителів вітаєм,
Будем вчитися сумлінно.
Зробим все, щоб посміхались
Мама, школа, Україна.
Лунає дзвінок. Починається перший урок цього навчального року: «Україна – єдина країна». Та ніщо краще не навчить наших дітей патріотизму, ніж саме життя. І воно вчить…

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x