Микола Ніколаєв із Хижинець на Лисянщині завжди із завмиранням серця очікує свята Нового року, чекаючи від його настання якогось дива. В те, що воно обов’язково трапиться, він, не зважаючи на свої 53 роки, все ще вірить.
– Мені навіть не снилося, що доля закине мене в новорічне свято аж на Африканський континент, – розповідає пан Микола, – Строкову службу я проходив у місті Сєвероморську, за Полярним колом. Там базувались частини морської авіації Північного флоту. Я освоїв військову спеціальність – радіотелеграфіст. Певне, так два роки й відстукував би азбукою Морзе в північних широтах. Але в командування щодо мене як зразкового матроса, відмінника бойової і політичної підготовки, виявляється, були інші плани. Одного дня мене викликали в особовий відділ частини і без зайвих умовлянь, якраз під Новий рік, запропонували «змінити» клімат продовжити службу на іншому боці земної кулі – в тропіках Анголи.
Уже й не пам’ятає, скільки тижнів плив корабель до тієї «бананової» республіки. Перетнувши екватор, про що у Миколи є навіть відповідний диплом, він ступив на берег незнайомої країни. І відразу зауважив, що бананів тут більше, ніж горіхів у Хижинцях. А поряд – теплі хвилі Атлантичного океану, оксамитові піщані пляжі. Важко було навіть повірити, що в цьому раю, створеному природою, є місце для горя, смертей, безпро-світних злиднів місцевих жителів. Ангола, звільнившись від колоніального поневолення Португалією, ніяк не могла визначитись, куди їй рухатися далі в своєму розвитку. В країні тривала громадянська війна.
Микола Ніколаєв, як він говорить, «забезпечував польоти літаків на військовому аеродромі в столиці Анголи Луанді». Крім того, доводилось нести й охоронну службу. Одного разу навіть охороняли резиденцію посла Радянського Союзу в Анголі. Там, зізнається Микола, вперше пощастило посидіти в розкішному «Мерседесі», і на Різдво випити шампанське з послом, який ще й виявився земляком (з Уманського району).
– Уже після демобілізації, коли став працювати в Лисянському будинку культури й став виконувати роль Діда Мороза на новорічні свята, маленьких див, які зі мною траплялися, збільшилося, – поділився Микола. – Але одне з них, мабуть, варте всіх інших. Я їхав узимку, теж напередодні новорічних свят, з роботи додому велосипедом. Якраз пішов дощ із мокрим снігом, і я після цієї купелі зліг з високою температурою. Ці чотири дні випали з моєї пам’яті, але останню з ночей перед видужанням не забуду ніколи. Мені приснився сон, ніби я стою на високій дзвіниці церкви, а внизу повно люду, який скандує: «Стрибай до нас!» Але тут підійшов до мене якийсь старець у білому одязі і, взявши за руку, повів східцями донизу… Це, я думаю, був Святий Миколай, роль якого цього року вперше став грати у Новорічних виставах, змінивши Діда Мороза.
