У Черкаському музеї Кобзаря відбулася непересічна подія – відкриття виставки світлин фотохудожника минувшини та родича Тараса Шевченка – Григорія Шевченка, яку зібрав в унікальну колекцію Микола Бабак. Ця експозиція була реалізована в межах мистецького проєкту «Микола Бабак. Художник. Колекціонер» за грантової підтримки Українського культурного фонду.
Фотолистівки Григорія Петровича Шевченка є найкращим документом епохи початку минулого століття, перша з яких датується 1907 роком. Решта фотографій пізнішого часу. Також на виставці демонструється фототехніка, якою робив свої фотороботи Григорій Шевченко.
Презентуючи виставку директорка Музею Кобзаря Ольга Шарапа докладно та розгорнуто посвятила присутніх у біографічні подробиці особистості воістину унікального фотографа Григорія Шевченка. Розповіла про його дружбу та товаришування з багатьма відомими діячами культури того часу, у який він творив свої фотохудожні зображення. Зокрема, з Миколою Лисенком та Іваном Піддубним, Олександром Кошицем, Євгеном Чикаленком.
Ольга Шарапа зазначила, що її знайомство з творчістю фотохудожника минулих часів Григорія Шевченка розпочалось ще у 80-ті роки, коли український журнал «Ранок» опублікував цікаву ілюстровану статтю відомого колекціонера та мистецвознавця Михайла Забоченя. Він, будучи родом зі Звенигородки, проживав у той час у москві. Був провідним колекціонером у царині філокартії. Мав колосальну колекцію україністики числом 20 тисяч одиниць.
– Прочитавши ту статтю, я почала шукати його адресу. Але Михайло Степанович не відповідав на листування. І вже напередодні набуття Україною незалежності покликав на зустріч під час свого перебування в Черкасах. Ми поспілкувались та зробили у ще 90-ті роки виставку його колекції листівок, – пригадала Ольга Шарапа. – Він виявився українцем за духом та думкам. Так ось він мав найбільшу колекцію фотографічних листівок саме авторства Григорія Петровича Шевченка. До речі, для Музею Кобзаря тоді він подарував лише одну єдину листівку. Життя ж невблаганне. Він помер, а його по-справжньому велетенська колекція, на жаль, просто була розпорошена. Хоча на той час була ще колекція шевченкознавця, колекціонера, працівника Національного музею Тараса Шевченка в Києві Володимира Яцюка. Планували з ним також виставку, але не вийшло. Він також пішов із життя і його справу також було розпорошено. Отака доля… А на сьогоднішній день найбільшою колекцією вважається колекція Миколи Пантелеймоновича Бабака. Знаємо, скільки непростої праці було до неї докладено. Бо це пошуки, час, потрачена енергія і врешті чималі гроші. Але завдяки йому ми маємо сьогодні унікальну та прекрасну можливість бачити цю колекцію, – поділилась із відвідувачами виставки директорка музею.
Вона пояснила, яким ж чином Григорій Шевченко пов’язаний із Тарасом Шевченком. Так, дід Тараса Шевченка – Іван Андрійович, якого Шевченко з вдячністю за збереження слави козацької згадує у передмові поеми «Гайдамаки», мав рідного брата Кіндрата. У того було четверо своїх синів. І один із них звався Петром. А той вже народив сина Григорія Шевченка, про якого сьогодні є можливість згадати завдяки його світлинам та колекціонеру Миколі Бабаку. До речі, насправді відомостей про Григорія Шевченка залишилось не так вже й багато.
Відомо, що він народився у 1868 році в селі Керелівці (саме так його називали), там він і вивчився. Будучи фотографом, він свого часу зробив колаж, де зображено будівлі двох сільських шкіл і двох церков. Ці знімки окремо ніде не видавались і є єдиними задокументованими зображеннями того часу. Григорій Шевченко навчався в художньому училищі в Одесі. Бо мав неабиякий хист до малювання. За спогадами, сам він був під два метри зростом і мав велику вагу. Це був такий могутній українець. Свого часу він також займався боротьбою, брав участь у спортивних боях. Таким чином потоваришував із Іваном Піддубним. Була навіть фотографія із зображеними двома українськими велетнями. Після одруження Григорій Петрович повертається до рідного села, будує там хату і стає таким собі міцним господарем – завів теплиці, чудовий сад та голуб’ятню. Зрештою малював на замовлення. Та більше все ж захоплювався фотографією. Професія фотографа в той час була унікальною, цінувалася та шанувалася. Тому в нього часто гостювали видатні особистості. Тобто, Григорій Шевченко знаходився у центрі культурного життя.
Спочатку свого шляху професійного фотохудожника робив репродукції портретів відомих людей. Ці фотолистівки користувались попитом та продавались у книжкових магазинах. Згодом почав займатись оригінальними зйомками. Географія цих зйомок – як раз таки шевченківські місця. Переважна більшість із них зроблена в Керелівці, Моринцях, Тарасівці, Вільшаній. Автентичні шевченківські місця, які ще не втратили на той час свого первозданного вигляду. Це і є найціннішим для нас у творчому спадку фотохудожника. А ще цінним є те, що Григорій Шевченко назнімкував багато сюжетів побутового плану. Це й жнива, і пасовище, і зображення млинів, і весілля, частування. А ще обличчя людей, їхні емоції та вбрання. Свої фотороботи Григорій Петрович видруковував у друкарнях і вони ставали поштовими листівками, які в той час були дуже затребуваними. Відомо про близько 160 листівок та фотолистівок авторства Григорія Шевченка. Багато з них втрачені, але колекціонери досі не втрачають надії відшукати їх.
– Ми знаємо й шануємо Миколу Бабака як самобутнього митця, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка, як засновника фонду Миколи Бабака і як невтомного колекціонера. Важливість не лише в тому, щоб просто зібрати якісь важливі для історії експонати докупи. Важливо опрацювати та дослідити зібране. Щоб усе було ретельно класифіковано та науково досліджено. А ще – щоб весь унікальний та зібраний по крупицях матеріал став доступним для всіх. Був описаний та виданий. Що власне й робить для всіх нас Микола Бабак.
Ольга Шарапа пригадала чудовий проєкт Миколи Бабака з дослідження української ікони. Він, на щастя, завдяки зусиллям фонду увінчався виданням чудового альбому-монографії.
– Це найбільша описана збірка саме черкаської народної ікони та ікони традиції Полтавщини та Київщини. Ще одним захопленням Миколи Пантелеймоновича є фотографія. Це неймовірно! – повідомила пані Ольга. – І в цьому ж ключі фотографія світлин Григорія Петровича Шевченка. Я маю сподівання, що і цей проект завершиться друкуванням книги. Між іншим, ми почали працювати над нею з колективом авторів ще починаючи з 2013 року. Це видання має бути ґрунтовним науковим дослідженням, гарно ілюстрованим і змістовним. Я дуже чекаю на той щасливий момент, коли можна буде презентувати цю непересічну роботу на загал.
На презентацію виставки завітала правнука Григорія Шевченка. Пані Олена поділилася з відвідувачами виставки власними спогадами про дідуся. Тож, презентація колекції його фото світлин вийшла насиченою інформацією, змістовною та емоційною.
Музей Кобзаря буде радий новим відвідувачам виставки, яка має експонуватись протягом місяця.
Тетяна Євген’єва
