Анна Григорович: «Мрію, щоб занурення в казкові пригоди допомагало моїм читачам віднайти радість, надію і віру» (ВІДЕО)

Анна Григорович: «Мрію, щоб занурення в казкові пригоди допомагало моїм читачам віднайти радість, надію і віру» (ВІДЕО)

У межах проєкту «ПРОФрентген» черкаська письменниця Анна Григорович розповіла журналістам «Нової Доби» про творчий шлях та становлення як авторки фентезі для молодших підлітків.

Письменниця відома як авторка казкових повістей «Зелений трамвай», «Незвичайна експедиція в зачакловане королівство», «Чарівні пригоди конячки Камелії та зоряних дітей» та «Три дні з життя Єви». У цих книгах Анна Григорович знайомить читачів із дивовижним світом Ґріандією та її незвичними жителями. Про особливості казкового Всесвіту авторка розповіла в інтервю.

Пані Анно, розкажіть, будь ласка, про Ваш літературний досвід. З чого розпочався шлях як письменниці?

– Першу книгу я написала, коли мені було 35 років. Опублікували її в 2008 році. Поштовхом для написання книги став не дуже радісний привід, адже я сильно захворіла, і проблеми зі здоров’ям тривали чотири роки. А коли я зрозуміла, що одужую, то вирішила більш не зволікати і нарешті здійснити дитячу мрію – писати казки.

Перша казкова повість «Зелений трамвай» – історія про нещасливу, самотню дівчинку, в якої в житті не все добре складається. Головна героїня Маня дуже старанно вчиться, бо живе із суворою бабусею. У цієї дівчинки багато внутрішніх комплексів і страхів, тому вона постійно хворіє і не може одужати. У книжці я натякаю, що якщо не втрутяться якісь добрі сили, доля дівчинки буде вельми трагічною. Я вважаю, що неспокій на душі людини, якісь її комплекси відбиваються і на її фізичному стані. Навіть якщо дитина маленька, вона теж може переживати сильні руйнівні емоції. У багатьох дітей є ця велика проблема, коли вони не вміють вибудовувати соціальні взаємини з однолітками, але водночас відчайдушно потребують друзів. Хотіла б зауважити, що в перші дві повісті, які я написала в дорослому віці, увійшли мої дитячі вірші, і деякі персонажі були придумані ще в дитинстві.

Як відреагували рідні на вибір професії?

– І чоловік, і діти мене підтримали. Вони завжди знали, що я творча особистість: то співаю, то вірші пишу. Тому ніхто в родині не здивувався, коли я вирішила почати писати книги. Правда, моїм рідним треба було звикнути до того, що тепер мама може напружено працювати за ноутбуком багато годин поспіль, і їй складно від того заняття відірватися.

Скільки часу Вам знадобилося, аби вигадати казковий Всесвіт?

– Таке враження, що цей Всесвіт завжди жив в моїй уяві, просто потрібен був поштовх, щоб реалізувати мрії та бачення. У юності я не отримала літературної освіти (отримала технічну), і у 2007 році мої знання про письменство були хаотичними, то я писала, покладаючись на інтуїцію, і вибудовувала власну систему. Працювала старанно, доволі напружено, але дуже натхненно.

Кожну з перших двох книг я писала близько року. Одна була надрукована в 2008 році, а друга – 2009. Зараз такий об’єм я можу написати за три-чотири місяці. Проте тоді я писала не лише одну історію, але одночасно продумувала цілу казкову серію: персонажів, локацію, сюжетні лінії, які переплітатимуться в різних частинах. Усі задумки мали бути в хронологічному порядку. Тоді ж була створена карта Ґріандії. Вона спочатку мала трошки інший вигляд: деякі країни інакше називалися, деяких взагалі не було. З роками карта видозмінювалася, але зараз вона набула такого вигляду, якого я збираюся надалі притримуватися. З’явилися нові цікаві локації. Вдалося створити багатогранний світ, який не обмежується тільки Землею, бо є ще локації в космосі. Наприклад, на Місяці живє народ лунунів. Коли я працювала над книжкою про чарівну конячку Камелію та зоряних діток, у космічній Гріандії з’явилося багато нових локацій на планетах і зірках, які я населила цікавими істотами – грифонами і гномами. Це була вже третя книга, написана в 2013 році. Через декілька років я зробила другу редакцію і додала до цієї історії багато нових пригод. Однак, хоча мій казковий Всесвіт постійно збільшується, все ж таки я розумію, що головні локації та глобальна концепція Гріандії були народжені ще від початку, більше ніж 10 років тому.

Розкажіть детальніше про карту Ґріандії. У чому полягає її особливість?

– Це ніби й інший світ, казковий, але він дуже нагадує наш реальний. Для кожного читача очевидно, що Лікодонія – це прообраз України, а Каштанове місто – це Київ. Щодо малюнків карти – то я співпрацювала з декількома художниками, і тепер маю кілька красивих карт в різному стилі для різних книг.

Але в кожному малюнку зберігається незмінність кордонів, географічних об’єктів і деяких споруд. Адже карта має бути единою для різних історій, бо дія кожної історії відбувається в Гріандії. От карти космосу, на жаль, немає, хоча він теж частина Гріандії. Зате читач може уявити, як там гарно! Наприклад, варто уявити зірку Надії, де горить Маяк Надії, і кожні … років на ньому треба запалювати новий вогонь. Цю важливу місію беруть на себе герої моєї казки про чарівну конячку Камелію. А дорогою до зірки Надії вони допомогають гномам, які мешкають на зірці Горінь – то цікавезне місце із незвичною природою та атмосферою.

Чому Ви обрали саме підліткове фентезі?

– Навіть не просто підліткове, а саме для молодших підлітків, це десь перший-шостий клас. У цьому віці сама я читала про Карлсона і мумі-тролей. Начебто дитячі книги, але з глибокою філософією. У цьому віці дитина вже розмірковує над сенсом життя, вчиться розрізняти добро і зло та розуміти, що таке справжня любов і зрада.

Можливо, на вибір писати для молодших підлітків вплинуло те, що в дитинстві я була найбільш щаслива саме в цьому віці. Саме тоді в мені зародилася мрія колись почати писати книжки. Я дитиною писала доволі «дорослі» вірші, малювала ілюстрації із складним сюжетом. Але батьки наполягли на тому, щоб я отримала технічну освіту, батько хотів, щоб я «пішла його стопами». Отже, мою професійну долю вирішили за мене, та я все одно мріяла, що прийде час і я зможу реалізуватися як творча особистість.

Як реагують читачі на Ваші казки?

– Дуже гарно. Людям справді цікаво все те, що відбувається з моїми героями, вони їм співпереживають, а іноді навіть зізнаються мені, що на деяких сторінках плакали. Я пишу вже близько 13 років і одразу після видання першої книги почали відбуватися творчі зустрічі з дітьми та дорослими. Усі мої казки можна вважати книгами для сімейного читання, бо, хоча пишу для дітей, я завжди закодовую певне послання для дорослого читача. Ще я інколи називаю книги «дитячими романами», бо за об’ємом і глибиною думок вони справді «романи».

Та думаю, що більшість творчих заходів відбулася після видання в Черкасах книги про конячку Камелію. Ця книга отримала міський грант в галузі культури, і була надрукована для всіх черкаськіх шкіл та дитячих міських бібліотек. Багато вчителів взяли її за основу для проведення уроків доброти, адже головними героями казки є хлопчик із ДЦП та дівчинка із аутизмом. Ідея казки дуже благородна – привернути увагу до людей з особливостями розвитку, які потребують нашої підтримки і розуміння, наштовхнути на роздуми про нашу особисту відповідальність, важливість доброчинності.

З 2013 року я постійна гостя в черкаських школах як авторка казки про конячку Камелію. До речі, казка цікава тим, що основана на реальних подіях. Камелія – перша в Незалежній Україні конячка-іпотерапевт. Частина її життя була пов’язана із спортивною кар’єрою. Коли вона пішла на «пенсію», бо вже не могла витримувати фізичного навантаження, її викупила в приватну власність Олена Петрусевич і відкрила спеціальну школу, аби працювати з дітьми з інвалідністю, для яких іпотерапія є надзвичайно корисною. Отже, реальна історія колишньої спортивної кобили Камелії стала основою для казки про чарівну конячку, яка вміє дарувати особливим діткам здатність вільно рухатися і розмовляти. На жаль, це тимчасове диво, яке триває недовго, але за ці декілька нічних годин мої герої встигають навіть в космосі побувати.

Діти на таких уроках доброти надзвичайно відкриті та щирі. Спілкування з ними для мене величезна радість. Удома зберігаю цілий стос малюнків, які діти намалювали, прочитавши казку про Камелію. Один з улюблених дитячих героїв – дуже милий грифон Пончик. Чого його так звуть – здогадайтеся самі!

У яких незвичних умовах вам доводилося писати?

– Коли я працювала над другою книгою під назвою «Чудесна дудочка» (потім дала їй нову назву: «Незвичайна експедиція в зачакловане королівство»), у нас вдома тривав капітальний ремонт. Тоді ми руйнували деякі перегородки, робили арки, клали плитку, усюди була цементна крошка. Я працювала в екстремальних умовах за столиком, який переносила з однієї кімнати в іншу. Пам’ятаю, що була дуже занурена в свою історію та розвиток подій в ній, розробляла локації, сюжети, розглядала, який вид матимуть персонажі, які живуть надзвичайно довго або навіть вічно, отже потім мандруватимуть із казки в казку (наприклад, це грифони, гноми, злий чаклун Бунгар). Мені треба було багато чого продумати наперед і зробити багато розрахунків, щоб коректно задіяти у «Чудесній дудочці» деяких персонажів, і щоб все, що відбувається, було узгоджено з іншими сюжетами, поки що не написаними. Отже, пам’ятаю, що щось там у хаті гуло, ламалося, все було страшно брудне, а я зі своїм столиком мостилася, то там, то сям. Але на тому маленькому місці у мене був цілий всесвіт: ноутбук, нотатки, конспекти і космічні події, які відбувалися в уяві.

Які автори вплинули на Ваше становлення, як авторки?

– Звісно, це книги, які я читала в дитинстві. Вони суттєво сформували мій внутрішній світ і вплинули на уявлення про те, якою повинна бути казка. Запам’яталася Астрід Ліндгрен з її чудовим Карлсоном, Туве Янссон, авторка пригод мумі-тролей, також Памела Треверс з її легендарною Мері Поппінс. До речі, Памела Треверс дивовижна авторка. Коли подорослішала, я поцікавилася її біографією, і зрозуміла, що недарма так любила пригоди няні-чарівниці: авторка справді створила містичний світ, в який ти по-справжньому «занурюєшся». Крім казок, я зачитувалася  оповіданнями Антона Чехова, Івана Тургенєва та інших класиків. Читала «запоєм» все, що знаходила дома у шафах, а там було дуже багато різноманітних книжок.

У деяких письменників є теми, які вони принципово уникають. Чи є у Вас табу?

– Оскільки я зосереджена на історіях для молодших підлітків, деякі теми, які цікаві і актуальні для більш дорослого віку, мене не приваблюють. Це, наприклад, вже доросле кохання, стосунки між закоханими. Можливо, колись виникне бажання написати щось гарне також і про це, але точно не найближчим часом.

Взагалі-то, література – це відображення нашого життя. На жаль, в житті є зрада, біль, зло. І коли хтось ці явища описує, то це ж не означає, що він все це схвалює, він просто малює картину реального життя.  Але особисто мені поки що створювати «літературу реалізму» не хочеться, натомість хочеться зануритися в добру казку.

У будь-якому випадку – в моїх творах ніколи не буде виправдання чи схвалення якогось бруду і насилля. Навпаки, я дуже хочу, щоб мої книги допомагали людям вийти із депресії. Отже, я не писатиму про те, що викликає душевний неспокій.

Я ділюсь з читачем тільки тим, що заряджає мене саму: тим, що радує, наповнює позитивною енергією і оптимізмом. І мрію, щоб занурення в казкові пригоди допомагало моїм читачам віднайти радість, надію і віру, пережити власні важкі моменти.

Я вірю в духовну силу добра, в заповіді Божі, які є справедливими законами життя. До речі, саме біблійні десять заповідей є основою сучасного законодавства, яке повинно слідкувати за тим, щоб зло було зупинене і покаране.  Але зараз ми говоримо про літературу. Отже, в своїх казках я хочу показати, що біблійна мудрість і заповіді працюють: якщо людина робить добро, то воно обов’язково до неї повернеться.

Втім, я не хочу, щоб в книжках було якесь нудне моралізаторство. Хай читач пройде цікавий пригодницький шлях разом з моїми героями, і сам зробить висновки – чи варто бути злим, жадним і жорстоким? Може, краще бути добрим і по-справжньому щасливим?

Скажіть орієнтовно, скільки заробляє авторка дитячих романів?

– Роками я набагато більше дарувала своїх книжок, ніж продавала. Отже, не мала жодного заробітку. Перший гонорар за паперові книжки я отримала нещодавно, після того як видавництво «АССА» надрукувало мої твори. Отже, письменницьке щастя мати підтримку гарного видавництва з’явилося в моєму житті нещодавно, і тому поки що не можу зорієнтувати, скільки заробляє письменник. Напевно, дуже по-різному, залежить від кількості проданих книг.

Однак вважаю, що для творчої людини найголовніше – це не гроші. Хоча мати гарні гроші  за такий непростий труд – це приємно і правильно. І все ж таки найголовніше – це невимовна радість від усвідомлення того, що твої думки, мрії, письменницький всесвіт приходить до читача, бо книги друкуються і їх можна придбати у багатьох магазинах.

З видавництвом «АССА» у мене зараз підписаний контракт, і вже побачила світ перша книга із серії «Химерні мандри», яка називається  «Три дні із життя Єви». Це книга, яку з 2013 року я мріяла написати і видати. Нарешті через сім років ця мрія здійснилася.

Наприкінці минулого року у видавництві «АССА» також побачила світ збірка «Моє Різдво. 12 історій про дива, які поряд», у яку увійшло моє оповідання  «Дід Сніжан, вірус-папірус і будиночок тітоньки Дрохви».

До речі, три мої електронні книги (російською мовою) можна придбати в інтернеті. Вони були опубліковані на багатьох книжкових сайтах «Видавництвом Стрельбицького», яке спеціалізується на виданні електронних книг. Так, гонорар за електронні книжки я вже одного разу отримала. Але він був не великий.

Чи плануєте в майбутньому озвучувати чи екранізувати якусь із історій? 

– Так, я вже багато років про це мрію, але ж це дуже дороговартісні проєкти. Тож сподіваюсь, що моїми творчими ідеями зацікавиться і побачить перспективу в екранізації якийсь продюсер чи меценат. Я вірю в дива і вже не раз бачила їх у своєму житті. Отже, якщо не зраджувати свою мрію, вірити і працювати, то обов’язково матимеш результат.

Завдання від «Нової Доби»:

Спілкувалася Дар’я Роженкова

Знімання: Наталія Кузнєцова

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x