15-11-2018, 09:42
Інколи, коли намагаєшся прослідкувати якусь одну лінію свого життя серед надскладного переплетіння всіх решти, то здається, що єдине, що керує її рухом, – це хаос. Але достатньо лише спрямувати зір до основи, щоб зрозуміти – всі гілки розходяться від одного стовбура, живляться від єдиного ...
7-11-2018, 11:20
#я_памятаю До роботи в госпіталі, я гадала, що він був найстрашнішим, але війна змінила все… Зараз про нього розповідаю, як історію, а років з 8 тому, це були жахи, і все те, що називають симптомами ПТСР, у мене, можливо тоді теж були… Ми готувалися до цього ювілею всією родиною, всім ...
24-10-2018, 14:18
Вона так ніде і не вивчилася, закінчила школу, пішла працювати санітаркою. Якось і до пенсії там допрацювала, хороший колектив був, приязне ставлення. Мала зарплата? Так ніколи у розкоші і не жили, то й нормальним все здавалося. А от потім, на пенсії все пішло шкереберть... Ще повна сил, а ...
24-09-2018, 16:30
Був вибір: дивитися про емоції Хакамаду чи про хоспіс Нюту і мабуть те, що зараз я на рубежі старого і нового років у своєму житті, і мабуть те, що вся в собі цілісінький день і в розкладанні думок на полички, і мабуть те, що вже майже місяць я сама з котом і оте мамське бажання притиснути ...
30-07-2018, 09:48
Живе в моєму під'їзді така собі бабця Оля. Маленька, сухенька, непримітна на перший погляд. Таких бабусь багато у кожному будинку. Полюбляє проводити час на лавці, проклинати перехожих, сваритися з сусідами. І складається враження, що вона - вічна. Типово, але... Одна біда з бабцею, точніше у ...
6-07-2018, 19:00
Відпускаю вінок. Він не потоне. Плистиме довго по річці, минаючи неспокійні хвилі. Плистиме так легко й невимушено, ніби робив то все своє квітково-трав’яне життя. А свічка в ньому не затухне. Палахкотітиме всю дорогу, ніби маячок для моїх бажань. Цей вінок допливе до морів, океанів, побачить ...
22-06-2018, 15:20
На початку червня я знову відвідав Черкаси. Після приїзду до міста минулої осені, на перший погляд, змін сталося небагато. З височенного комина теплової електростанції чорний дим усе ще вкривав міську забудову, а гарячої води у людських житлах усе ще не було. Діряві хідники усе ще були ...
15-06-2018, 12:40
Люблю дорогу. Автомобільну. Тихий шум коліс по асфальту. Рівномірне мурчання двигуна. Неспішне погойдування кабіни на швидкості, коли навіть невеликі вибоїни помічаються лише після того, як задні колеса зроблять по них своє ритмічне туг-туг. Люблю ледь вловиме биття механічного серця авто, ...
14-06-2018, 10:40
Відкрите серце - дуже важливе поняття у йозі. Дива в житті траплятимуться лише тоді, коли ти чистий, щирий, відкритий для любові тощо. Проте в сучасному світі «відкритість» стала настільки відкритою, що навіть для власних думок доводиться шукати якісь методи стримання. Так, коли невпинні ...
6-06-2018, 21:01
Сама. Прокидаюся, лягаю спати, дивлюся серіали, читаю книжки, інколи швендяю вечорами містом, готую вечерю, гладжу кота і дивлюся сни. Сама. Заробляю гроші, оплачую рахунки, позичаю-віддаю, купую їжу, завантажую фільми й тиняюся вночі темною квартирою, підпираючи час від часу стіни. Сама. ...
23-05-2018, 12:51
Залите сонцем подвір’я, наповнене зеленню, квітами й пахощами трав. Вітер колихає гойдалки, співає пообідні колискові одним малюкам, а сонячні зайчики гукають бавитися інших. У дворі – двоповерховий світлий будинок. Запах смачної їжі і дитячої присипки одразу розповідають про його жителів. Тут ...
22-03-2018, 15:23
«Заплющ очі. Однією рукою візьмись за поручень, іншою – за мою руку. Глибоко вдихни й видихни. Розслабся. Роби крок» – так почався мій неймовірний досвід ходіння по склу, справжньому битому склу, і розпочалася боротьба зі страхом усіх страхів. Звісно, це не було спонтанним рішенням і не ...
20-03-2018, 22:21
Лежати на лівому боці спиною до нього. Відчувати на шкірі подих, доторк губ і важкість гарячої руки на плечі. Лежати тихенько, ледь дихати, з усієї сили намагаючись утримати в грудях серце. Це щастя. Минуле. Відкривати двері своєї квартири під голосне "Няв". Вмикати серіал і напівоголеною ...
20-03-2018, 17:17
Про них, їхні проблеми й потреби говоритимуть завтра - у Міжнародний день людини з синдромом Дауна. Одягатимуть різнокольорові шкарпетки, зізнаватимуться у толерантності й казатимуть, що вони такі ж, як ми. Це буде завтра. Сьогодні навряд чи хто усміхнеться їм у відповідь чи згадає про таку ...

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода