ВІККА-новини розпочинають цикл щорічних підсумкових сюжетів. На черзі – ТОП-5 героїв року, що минає. Хто і чому назавжди увійшов в історію Черкас у 2014-му – про це Олена Берестенко.
Жертва штурму
Вона стала символом черкаської Революції Гідності. Минулорічний штурм обладміністрації для Ольги Галушко закінчився реанімацією. Із проламаною головою дівчина втрапила до лікарні увечері 23-го січня. І упродовж найближчих кількох місяців боролася за своє життя. Через півроку Оля скаже: про участь у січневому штурмі не шкодує. Бо не змогла би стояти осторонь. Шкодує лише, що у найтяжчі майданівські часи \”відлежувалась у лікарні\”. Нині дівчина повернулась до звичного життя, хоч той мітинг для неї закінчився інвалідністю. Втім, кривдника, що ледь не забрав життя дівчини, і досі не знайшли.
Ольга Галушко, жертва штурму ОДА: \”Позитив у тому, що громадськість узялась за голову і за діло. Скажімо так. Значно зріс рівень патріотизму. А по-друге, кожен з нас, напевне, задумався про те, що майбутнє країни – у наших руках\”.
Честь мундира
Національний гімн у його виконанні став чи не найбільш прослуховуваним за часи незалежності України. Кримський полковник черкаського походження Юлій Мамчур – той до останнього не здавався \”зеленим чоловічкам\”. Озброївшись лише національним стягом, повів підлеглих проти окупанта.
Аеропорт у Бельбеку росіяни візьмуть згодом, силою. А легендарний комбриг навіть опиниться в полоні. Втім, для українців він назавжди стане взірцем патріотизму, гідності та офіцерської честі. Бо не злякається, не втече, і не зрадить присязі.
Юлій Мамчур, полковник: \”Они на меня начали давить. У них не получилось. Потом они начали подкупать. Мы знаем, что у вас 350 человек без квартир. Мы вам купим. Дайте списки. Я говорю – ни хера я вам не дам, ребята. Тем не менее, мы верны присяге. Это главное. Россияне в смятении. У них операція была задумана на максимум 2 дня. (показує через руку). Блиц-криг. Вот и и блиц-криг\”.
Нескорений тральник
Вони маневрували як могли. За тральником \”Черкаси\” на озері Донузлав, що у Криму, спостерігала вся країна. Окупанти кілька разів штурмували український корабель. Залякували та атакували. Урешті таки захопили, але не скорили. Жоден із членів екіпажу не перейшов на бік ворогів. Національний стяг майорів над кораблем, доки всі моряки не зійшли на берег. Серед них – і четверо черкащан.
Житель м. Черкаси: \”Вони дуже сміливі відважні. Готові віддати своє життя за нас\”.
Згодом хлопці скромно скажуть: вони не герої. А просто залишалися вірними Батьківщині.
Юрій Федаш, командир тральника \”Черкаси\”: \”Ми просто виконували свій обов’язок. Ми хотіли, щоб це був приклад для тих військовослужбовців, які знаходяться на обороні рубежів. Щоб вони знали, що ворога не потрібно боятися. Йому потрібно дивитися у вічі. Ми там свого часу страх бачили теж\”.
Легендарний генерал-майор
Військова частина в Оршанці, якій згодом присвоять його ім’я, стане для Ігоря Момота і останнім пристанищем. Тіло легендарного прикордонника сюди привезуть зі Сходу. Туди генерал-майор поїде у перші ж дні російсько-української війни. Оберігати державні кордони. Та не вбереже себе. Осколкове поранення в голову, несумісне з життям. 11 липня Оршанецький прикордонний навчальний центр назавжди осиротіє. Напередодні легендарний генерал-майор читатиме Шевченкову поезію. Вона стане для нього пророчою.
Ігор Момот, генерал-майор: \”Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, неоднаково мені…\”.
Черкаський бранець
Сто днів свого життя черкаський правозахисник Валерій Макєєв проведе у полоні сепаратистів. Повезе гуманітарну допомогу на буремний Схід, і там, проти волі, залишиться. Він переживе нелюдські умови утримання, розлуку із рідними та навіть інфаркт. Хоч до останнього триматиметься як справжній чоловік. Повернутися додому зможе і завдяки власній дипломатії, і завдяки допомозі небайдужих владців. Вже перебуваючи на черкаській землі зізнається: на долю бранця не нарікає. І, за потреби, поїхав би в зону АТО знову. Пояснить: там на нього чекали полонені. А підвести їх він би просто не зміг.
Валерій Макєєв, волонтер, правозахисник: \”Я не міг зупинитись, коли наш хлопчина з Черкащини, що перебував у Краснодоні, каже – витягніть мене звідси. І я розумію, що нікому не вдасться його витягти звідти. А у мене лише домовленості, що тільки я його зможу забрати\”.
