У мальовничих Бровахах Корсунь-Шевченківського району, оточених надросянськими лісами, у центрі села на пагорбі стоїть пам’ятник простій селянській жінці в фартушку і хустинці. Вдивляючись у далечінь, вона застигла в чеканні, ніби виглядає когось. «Спинись у задумі, поклади їй квіти як шану матерям усього світу», – викарбовано на підніжжі. Біля монумента ростуть 10 тополь і 5 верб. Тополі – то її сини, а верби – дочки.
У дорогу благословляла свяченою водою
Ця жінка – жителька Бровах Євдокія Данилівна Лисенко, яка народила одинадцять синів і п’ять дочок. У голодомор помер її чоловік, тоді ж пропав безвісти й старший син. Усіх десятьох синів провела мати на війну захищати Вітчизну й усіх дочекалася з фронту живими. Такий випадок був унікальним на весь тодішній Радянський Союз.
Євдокія Данилівна Лисенко померла 1963 року. Пам’ятник їй спорудили у 1984 році за ініціативою дуже популярної тоді «Літературной газеты». Коли скульптор брався до роботи над пам’ятником, скористався великою схожістю на матір однієї з доньок, тому, кажуть, і вийшла скульптура такою живою і правдивою. На відкриття пам’ятника приїздила мати першого космонавта планети Юрія Гагаріна.
Євдокія Данилівна й Макар Несторович Лисенки славилися серед односельців як завзяті трударі й щирі життєлюби. Між подружжям панували любов і взаєморозуміння. І сини, й дочки зростали дружніми, беручкими до роботи.
– Батьки наші були заможні, – згадував один із синів Степан Макарович. – І корів, і коней тримали. Овець мали, мабуть, з півсотні. Але й робили не розгинаючи спини. Та у тридцятих роках їх розкуркулили. Все забрали і переселили у невеличку хату. А тут голод… Батько помер, старший брат десь пропав. І лишилася мати з п’ятнадцятьма дітьми. Коли почалася війна, старшому, Феодосію, було 30 років, молодшому, Олександру, – 14. Я добре пам’ятаю, що мати давали всім одне напуття: «Діда Нестора і батька не осоромте». І кожного сина, проводжаючи на війну, окропляла свяченою водою.
Зранені чи скалічені – аби живі!
Різними шляхами йшли брати до Перемоги. Були артилеристами, розвідниками, піхотинцями, танкістами. Під Житомиром був тяжко поранений Микола. Наймолодший Олександр, якому в 1944 році виповнилося лише вісімнадцять, штурмував Берлін, а Петро брав участь у боях з японськими мілітаристами. Олександр повернувся додому з однією ногою. Мати – в сльози, а він ще жартував: «Зекономимо на шкарпетках!» Павла мати не впізнала, бо ж повернувся він останнім, у 1947 році. Думала, що на чужині згинув, коли це – якийсь солдат проситься на нiчлiг.
Згадують селяни, що під час війни Євдокія Данилівна ніколи не дозволяла собі плакати. Лише молилася, аби всі діти, нехай зранені чи скалічені, повернулися додому. Доньки Євдокія, Марія, Ганна, Анастасія і Степанида підтримували ту святу матусину надію, допомагали їй у всьому. І доля виявилася до неї милосердною: всі сини – Андрій, Василь, Павло, Михайло, Степан, Микола, Феодосій, Петро, Олександр та Іван – вижили в пекельній битві з німецькими завойовниками й повернулися до матері. Кожен привіз для неньки в подарунок хустину.
Музей у школі, школа – на замку
Сьогодні рід Лисенків успішно продовжується і збільшується. Нині в покійної Євдокії Лисенко майже 40 онуків і понад 60 правнуків. Щоправда, більшість із них роз’їхалися по Україні. А з числа її 16-х дітей єдиним живим зостався Степан, якого ми тут цитували. Йому 94 роки, він уже дуже слабкий, але торік ще був на святі Матері. Кілька років тому в нього померла дружина. Живе Степан Макарович сам недалечко від місця, де похована мати.
Про долю родини Лисенків розповідає створений ще у 1984 році сільський музей у місцевій школі. У виставковій залі зберігаються усі 10 солдатських шинелей та 9,5 пар чобіт, у яких брати Лисенки повернулися до рідної домівки. Чому 9,5? Бо один же син повернувся з війни без ноги. Серед експонатів – рушники, вишиті руками Євдокії Данилівни, потерта скринька, де вона зберігала листи синів із фронту. Школа зараз не працює, бо нема кого вчити. Але музей тут залишився. Він здебільшого – під замком.
Уже 16-ий рік поспіль у Бровахах біля підніжжя пам’ятника Матері-Героїні Євдокії Лисенко на обласному рівні відзначається одне з найзворушливіших свят – День матері. За словами голови Бровахівської сільської ради Олександра Назаренка, традиція щорічно вклонятися матері-героїні з’явилася ще 1983 року. Відбулося свято й цьогоріч.
