Слід на землі… Він аж ніяк не вимірюється кількістю прожитих років, адже головним критерієм тут виступає вагомість звершених людиною справ. Ганні Андріївні Науменко-Аргат примхлива й часом безжалісна доля відміряла менше, ніж півстоліття. Одначе ця фізично нездужа, але сильна думкою й духом жіночка зуміла проорати доволі глибоку життєву борозну, здійснивши подвиг духовнотворення. 5 червня якраз напередодні традиційного свята національної журналістики золотоніській майстрині слова виповнилося би 65. З нагоди ювілею письменниці на її маленькій батьківщині у мальовничому селі Хвильово-Сорочин, що на Золотоніщині, відбувся тематичний вечір-реквієм.
Ганна Андріївна черпала натхнення з казково гарної природи рідного хутора Сорочин, із легенд рідного краю, що їй оповідала бабуся, а ще зі спілкування з земляками. Вона не здобула омріяної гуманітарної освіти, мала скромний фах бухгалтера, та й працювала у сфері, неймовірно далекій від красного письменства: понад чверть віку була секретарем приймальні першого секретаря Золотоніського райкому КПУ. Літературна муза прийшла до неї вже у зрілому віці й не полишала аж до останнього подиху. Писала переважно, як то мовиться, в шухляду і як людина самовимоглива все не наважувалася винести свої перші літературні проби на суд читача. Зрештою, після довгих умовлянь своїх близьких таки погодилася віддати оповідання для друку в місцевій районці. Процес, так би мовити, пішов, і побачило світ кілька десятків оповідань, які відразу привернули загальну увагу. Настав час для видання збірочки, і вона з’явилася в 1995 р. під назвою «Оповідки Сорочиного хутора». Ця невеличка книжечка, куди ввійшли десяток оповідань та повість «Блакитна стрічка», за глибиною змісту творів, а надто завдяки свіжості художнього почерку авторки, воістину вартує цілих томів. Відтак, Ганна Андріївна відразу сягнула вершин Парнасу і зайняла чільне місце в літературному бомонді Шевченкового краю. Це одкровення свого окриленого серця письменниця присвятила рідному хуторові та його людям – героям минулих і нинішніх часів. Особливо виділяється цикл «Видіння-марення старого хутора», де майже в рівних пропорціях переплітаються реальність і фантастика, минувшина й сучасність, свідоме та півсвідоме. Сюжети оповідок щедро здобрені деталями неповторного хутірського гламуру та присмачені м’яким гумором. Це справжня поезія в прозі, що читається буквально на одному подиху.
«Оповідки» стали, на жаль, лебединою піснею майстрині, та, дякувати Богу, не єдиною… В родинно теплій атмосфері підготовленого працівниками Золотоніської районної бібліотеки велелюдного вечора-реквієму в Хвильово-Сорочиному відбулася презентація нової, вже посмертної книги Г. А. Науменко-Аргат під промовистою назвою «І на камені росте трава». До збірки увійшли неопубліковані твори письменниці, які вчергове засвідчують її вірність тематичному розмаю та напрацьованій художній формі. Ця гарна, добротно ілюстрована малюнками Мирослави Грекало книжечка побачила світ у черкаському видавництві «Інтерліга ТОР» клопотами родини Ганни Андріївни та завдяки місцевим спонсорам.
Своїми спогадами про письменницю поділилися її брати й сестра, односельці, а творчість майстрині аналізували золотоніські вчителі та бібліотечні працівники, видавці. Звучали й задушевні пісні у виконанні місцевого та деньгівського жіночих ансамблів. Вечір-реквієм, що залишив глибокий слід у душах і серцях присутніх, безперечно, стане вагомим камінчиком у підмурок пам’яті про нашу відому землячку.
