Новина із категорії: Юлія Вовкодав, RSS

Роздрукувати        Друкована версія

Два виміри

Два виміри
Юлія Вовкодав, RSS
Дата: 23-10-2015, 10:01.
Потяг Київ-Маріуполь, 084, 2-й вагон, 5-е місце… Я їду туди, де ще кілька місяців тому була війна, а зараз перемир’я… У вагоні на диво тепло і чисто. Людей не багато, в моєму купе взагалі крім мене нікого немає, навпроти теж. Навкруги чуються голоси попутників, хтось тихенько засміявся, десь запхинькала дитина… У віконці темно-темно, лише іноді пробігають скупчення вогників населених пунктів і ліхтарі станцій. Стукіт коліс, зелений чай в стакані з металічним підстаканником, цукор в пакетику. Взагалі п’ю без цукру, але в потязі захотілося міцного і солодкого, так затишніше… Довго дивилася в вікно і думала про все на світі, а потім зручненько вклалася і солодко заснула.

Прокинулася від страшенного галасу, до мене в купе прийшов попутник, і він не один прийшов, а з цілою компанією проводжаючих, які весело сміялися, пили пиво, заїдали чимось копченим і голосно давали поради, як не нудьгуючи доїхати до Маріуполя. Коли вони побачили, що я прокинулася, зраділи:
- А мы вам попутчика привели!
- Добре, - кажу.
- А вы наверное спали?
- Напевно так, - відповідаю.
- Ну тогда мы пойдем Пашку на улицу провожать, - вирішила компанія і з жартами та стусанами почали виганяти один одного з вагону. Потім забігла якась дівчина, залишила на столику дволітрову пляшку пива, і півторачку мінералки.
- Пригодится, - посміхнулася вона і швидко вибігла.
Я подивилася на годинник – пів на другу ночі, глянула в вікно – станція Дніпропетровськ. Біля вагону продовжувався галалей, в купе нестерпно смерділо перегаром і копченостями, сон пройшов. Через деякий час повернувся Пашка, але чомусь серйозний. Поїзд рушив, а він швидко постелився, влігся і заснув. Через якийсь час встав, випив пива, пішов покурив і знову заснув. Потім ще раз, і ще раз…
Я прокинулася від чоловічої розмови. Пашка побачив, що я підняла голову і чемно спитав:

- Не мешаем?
- Ні, - відповіла я, і Пашка посміхнувся щирою рідкозубою посмішкою, що напевно ніколи не знала стоматолога. Потім він продовжив розмову з чоловіком чимось схожим на нього самого. Обидва були років тридцяти, трішки спиті, трішки втомлені життям, в синтетичних спортивних костюмах і чорних дерматинових туфлях, такий собі привіт з 90-х.
- Я в Мариуполь еду к матери, - розповідав знайомому Пашка, - А потом сразу в Москву, на зароботки. Там фирмочка у моего знакомого будь здоров, бабла можна рубить до хрена. Россия это тебе не Украина, Россия - это возможности, Россия – это мощ, - через кожні два-три слова Пашка вставляв примітивне матюччя, теж з 90-х. Пашин знайомий в тому ж стилі погоджувався:
- Да-а-а, в России - жизнь, а тут - дыра, никакой перспективы. Я прошлый раз в России пять тысяч баксов срубил за пару месяцев.
- И куда потратил? – спитав Пашка.
- На машину, мать твою, - розсміявся знайомий, машину ремонтировал.
- Ни хрена себе, а шо ты с ней сделал, шо аж п’ять тысяч?
- Въехал в КАМаз, прикинь?
- А че ржеш?
- А вспоминаю, как с телками потусили тогда, - гучно зареготав знайомий. - Бухла немерено, бабла немерено, есть че вспомнить, мать твою!

- А, ну тогда да! – погодився Пашка, потім взяв зі столика почату пачку цигарок, - пошли покурим что-ли.
- Пошли, - зрадів знайомий, і вони один за одним, продовжуючи розмову, пересипану лайкою, попленталися в тамбур.
Повернувся Пашка вже сам, посмоктав пива і ліг досипати. Через годину прокинувся, знову посмоктав пива і ми розговорилися, ні про що. Так доїхали до станції Великий Токмак, на якій до вагону ввійшли п’ятеро військових. Троє зайшли в сусіднє купе, двоє сіли навпроти нас. Хлопці були кремезні, в ватяних камуфляжах і запилюжених бєрцах, невиспані і втомлені.
- Ми до Волновахи, черговий патруль - кинули вони провідниці, та хитнула головою, мовляв добре. Видно було, що військові таким чином їздять регулярно. Потім один з них заснув, просто прихиливши голову до вікна, а інший в цей час почав щось переглядати на своєму затрапезному пошарпаному мобільному телефончику. Іноді він дивився в вікно, іноді кидав погляди в наш бік. Пашка замовк, принишк, він тихенько пив щойно замовлений чай, манірно відставивши мізинчик з довгим нігтем. А я уявивши, як то спати прихилившись до холодної шибки, запропонувала військовим помінятися місцями, я ж все одно вже не лягатиму.
- Ні, що ви, - заперечили хлопці, - ми по всякому звикли, нам і так добре, - і знову миттю один заснув, а інший дивився у вікно. Тільки тепер вони помінялися місцями. Так, просто помінялися, нічого один одному не говорячи, розуміючи один одного без слів.
Потім за вікном почався дощ, і військовий, що дивився в вікно, тихенько, аби не розбудити товариша, захриплим голосом прошепотів:
- Природа плаче… Яка ж вона красива наша природа, - потім зітхнув і додав, - навіть коли плаче…

Це було так щемливо, так зворушливо, що мені теж захотілося заплакати. А навпроти сидів Пашка, що їхав заробляти бабло в Росію. Він здивовано дивився на мене, не розуміючи що відбувається. Потім поставив свій чай, натомість взяв пляшку з пивом і голосно сьорбнув. У той момент я зрозуміла, що сиджу зараз між двома вимірами. В одному Москва, бабло і тьолки, а в іншому обов’язок захищати Батьківщину, любов до рідної землі і біль, великий душевний біль. Ось так буває, один потяг і два виміри. І везе він людей, виходить, теж в різні світи, в різні виміри. Мене він тоді привіз у Волноваху, туди, де ще кілька місяців тому була війна, а зараз перемир’я…

Теги: черкаси, черкаська область,

Черкаси наживо

У Черкасах сталася дорожньо-транспортна пригода по вулиці Смілянській. Повідомляють в прес-службі Патрульної поліції. Водій автомобіля Scania не
Наразі тут найбільше потребують четвертої позитивної групи, однак чекають на всіх бажаючих долучитися до доброї справи. Про це інформує телеканал
Про транспорт у Берліні ...
Галина Березенко, RSS
Спеціяльний поштовий штемпель ...
Лев Хмельковський, RSS
Про жнива ...
Сергій і Ольга Зінченки
Росія не залишила Грузію ...
Лев Хмельковський, RSS
«Хочу – можу» ...
Катерина Коваленко, RSS
Про Кривалівку ...
Лев Хмельковський, RSS
Спогади про літо ...
Тетяна Очеретяна, RSS