Черкаська художниця Тетяна Черевань щаслива – її син вилікувався від смертельної недуги. 4-річному Михайлику ще важко усвідомити, що він поборов цю хворобу, а його мама вірить у довге і щасливе життя сина.

Про хворобу зі страхітливою назвою «ракобіосаркома» родина Михайлика дізналася 8 місяців тому. Перші ознаки помітили під час відпочинку в Тайланді. Зверталися спочатку до тамтешніх ескулапів, згодом продовжили лікування в Черкасах, повернувшись додому. За період боротьби з раком хлопчикові довелося пережити не одну операцію та хіміотерапію.

Ділитися щастям легко, бідою – складніше
Дізнавшись про недугу, Тетяна та Сергій хотіли повезти Михайлика лікуватися за кордон. «Кожна мама хоче для своєї дитини найкращого – найкращих фахівців, найкращих ліків, найкращого ставлення», – пояснює своє прагнення Тетяна Черевань. Однак лікування в Німеччині коштувало близько півмільйона гривень, тому довелося зробити вибір на користь Черкаського онкодиспансеру.
Добувати дорогі ліки для Михайлика його батькам Тетяні та Сергію доводилося самотужки. Замовляли їх з-за кордону, шукали й в Україні. По черзі чергували біля сина, підтримували його та один одного. Любов надавала їм сил і віри в краще.
Тетяна, яка активно спілкувалася в соціальних мережах, звикла розповідати про свої щасливі миттєвості іншим. Наважилася не мовчати і про лихо. У відповідь – підтримка всього світу.
– Це були і гроші, це були книги, це були іграшки, це були добрі слова, – розповідає Тетяна Черевань. – Я не звикла просити, тому пропонувала придбати мої картини, діставала свої давні роботи. Люди відгукувалися, допомагали. Наприклад, коли я їздила до Сан-Франциско на виставку, там познайомилася з українською діаспорою, консулами. Вони зібрали грошей, скільки змогли, і передали нам на лікування. Я подарувала їм картину. Тепер, коли люди приходять по візи у консульство, бачать творчість української художниці.
Весь період лікування родина Михайлика зберігала позитивний настрій. Впевненості у тому, що хлопчик буде здоровим, надавала підтримка небайдужих і взаємна любов у сім’ї.

Можеш – допомагай
Уже близько 10 років Тетяна Черевань займається благодійністю. Спочатку намалювала багато картин для онкодиспасеру – для кожної палати, вони й досі прикрашають тамтешні стіни. Згодом знайшла партнерів, щоб випустити власні твори у благодійному календарі. Гроші за його продаж адресували на потреби недужих на рак: спочатку на закупівлю ліків для онкодиспансеру, згодом підтримували конкретних пацієнтів. Допомагаючи, мисткиня ніколи не могла уявити, що подібна біда спіткає і її. Здолавши недугу, як і раніше, хоче думати тільки про хороше.
– Про це краще не думати, про це краще забути. Навіть коли ми лежали в лікарні, в мене виникали думки більше не допомагати, тому що бачити страждання дуже важко. Але я вважаю, якщо людина може підтримати, вона має це зробити. Від декого доводилося чути: «Таню, та кому ти допоможеш, скільки в тебе тих грошей? Нехай багаті допомагають». Але я вважаю, якщо це від щирого серця – то підтримка, нехай навіть незначна, вона дійде до адресата і зробить своє добре діло, – ділиться роздумами Тетяна Черевань.
Головною запорукою перемоги над хворобою, на думку пані Тетяни, стало її раннє виявлення. У випадку, коли ту ж саму недугу починали лікувати пізніше, шансів вижити набагато менше.
– Я уважна мама і раджу іншим також слідкувати за своєю малечею. У жодному разі не думайте про погане, але коли щось не так – краще одразу звернутися до фахівця, аніж чекати гіршого, – радить пані Тетяна.
Зараз Михайлик почувається добре. Найголовніша його битва – позаду. Тож тепер він почне міцніти й набиратися сил. Згодом поїде з родиною в село: дивитися, як розквітає Україна.
– Я щаслива дуже часто. Коли відчуваю це, я цим ділюся. Це відчуття, коли я закохана, коли б’ється серце, коли всі здорові. І зараз у нас усе буде добре. Будемо сподіватися, що Михайлик житиме довго-довго, – ділиться почуттями художниця Тетяна Черевань.

Олеся Безпалова