Іздавна в Україні сім’я займає найголовніше місце. Родиною прийнято було пишатися і на неї сподіватися. Сім’ї, як правило, були великими. Змалечку прищеплювали повагу до праці, до старших, виховували відповідальність кожного члена сім’ї за всю родину.
Велику життєву дорогу пройшла Тетяна Олександрівна Вертелецька з Городища. Нещодавно їй виповнився 91 рік! Народилася якраз на Водохреща – 19 січня 1926 року. Батьки жили у селі Топильне, яке тоді входило до Вільшанського району. Мати Устина Іванівна працювала у колгоспі, а батька Олександра Івовича у 1933 році направили до Городища для створення тут сільськогосподарських кооперативів. Відтак сім’я переїхала до міста над Вільшанкою. Життя було нелегким, адже в сім’ї зростало шестеро дітей: Марія, Тетяна, Віталій, Володимир, Євгенія та Леонід.
До війни Тетяна Олександрівна встигла закінчити 5 класів місцевої школи, що знаходилася на кутку Тарасівка. Потім, хоч і була ще підлітком, працювала у колгоспі, щоб допомогти сім’ї. Двічі її намагалися забрати на примусові роботи до Німеччини. Але щоразу вдавалося утекти зі збірного пункту у сільськогосподарському технікумі. Допоміг уникнути неволі її хрещений Михайло Москаленко. Він служив у поліції й допомагав землякам, за що був розстріляний гітлерівцями незадовго до приходу радянських військ.
Закінчивши школу, Тетяна Олександрівна у 1946 році пішла працювати листоношою на цукрозаводську пошту. Потім її запросили у центральне відділення. Так 28 років пропрацювала у системі поштового зв’язку. Доводилося працювати і на перевалочному пункті, і на сортуванні, була оператором. Допомагала налагоджувати поштову роботу в Буді-Орловецькій, Цвітковому, Хлистунівці, Млієві, Корсуні-Шевченківському, адже Городище деякий час входило до Корсунь-Шевченківського району. І скрізь її поважали колеги, мала серед них авторитет.
У 1974 році, коли захворіла старенька мати, Тетяна Олександрівна перейшла працювати на холодокомбінат. Так у неї було більше вільного часу для неньки. Тетяна Олександрівна – людина з доброзичливою вдачею і люблячим серцем. Доля склалася так, що заміж вона не вийшла, власних дітей не має. Але все своє життя вона присвятила турботі про близьких. Коли померла мати, своєю постійною турботою і душевним теплом огорнула братів і сестер та їхні сім’ї. Брат Володимир Олександрович (1935 року народження) нині живе у Черкасах, сестра Євгенія Олександрівна (1937 року народження) – у Городищі. Своєю життєвою мудрістю і безмежною добротою Тетяна Олександрівна замінила їм матір. За це вони безмежно вдячні. Допомагала усім чим могла братам, сестрам, племінникам. Тепер уже нащадки їхніх племінників стали радісною втіхою для Тетяни Олександрівни. Вона цікавиться життям і справами усіх представників великої родини.
Незважаючи на поважний вік, Тетяна Олександрівна ще має сили давати лад своїй хаті і садибі. В її житті незаперечне щастя – жити для інших. І всі рідні відповідають їй щирою взаємністю.
