Колись він збився зі шляху, утративши під своїми ногами стежку, а нині – допомагає знайти дорогу тим, хто так само через наркотики і в\’язницю утратив віру в себе та цей світ. Олексій Сорокін сьогодні – фахівець Черкаської благодійної організації \”Від серця до серця\”. Займається питаннями адвокації, допомоги знедоленим, людям, які живуть із ВІЛ, та захистом прав людей, що перебувають у місцях позбавлення волі. А ще – люблячий чоловік та щасливий татко донечки, яка з\’явилась на світ два роки тому і відкрила для нього цілий Всесвіт. Каже, пройшовши в\’язницю, подолавши наркотичну залежність і втративши усе, йому вдалося відродити себе заново. Від клієнта організації до її висококваліфікованого працівника, від життя за гратами до нормальної родини.
Народився Олексій 1975 року у Черкасах у звичайній родині, яка згодом стала неповною – мати з батьком розлучилися. Мама працювала на \”АЗОТі\”, батько – у ресторанному бізнесі. Найбільше вдячний бабусі, що прищепила любов до читання й книг. Це і нині є найулюбленішою справою.
– До 17 років я жив спокійним життям, доки не потрапив у погану компанію. Там мене вперше познайомили із накотиками. Це було на святкуванні Нового року у кафе. Банальна допитливість і бажання не відставати від решти зіграли зі мною злий жарт, – згадує Олексій. – З того часу фраза \”Ну все, це кінець\” звучала з моїх вуст із періодичністю раз на півроку.
Тоді ж перше знайомство із \”ширкою\” мало не скінчилося смертю. Проте затягнуло у свої тенета на довгі роки споживання наркотичних речовин. Це потягло за собою і проблеми із законом, адже діставати кошти на наркотики легальним шляхом ставало все складніше. Так Олексій і втрапив уперше до в\’язниці, будучи ще неповнолітнім.
– У компанії, в якій я вживав наркотики, замислилися над пошуком коштів на речовину. Мене підставила моя ж начитанність. Колись я прочитав книжку про найдорожчі нагороди світу і знав їхню вартість. От один знайомий із компанії, у стані наркотичного сп\’яніння, зізнався, що має в себе в колекції певну нагороду, що, за моїми підрахунками, вартувала дуже багато. І ці підрахунки я озвучив. Так виникла ідея їх вкрасти, – розповідає чоловік. – Принесли \”здобич\” експерту, який здивувася її наявності…. Так і потрапив до в\’язниці.
Відбувши дворічне покарання, тоді ще молодий хлопчина мріяв розпочати нове життя. Мав підтримку батьків, їхню довіру. Але наркотик не так просто відпускає зі своїх клешнів. Знову почав споживати, відповідно знову ж виникли проблеми із законом. Так у 31 рік чоловік зрозумів, що стоїть на краю прірви.
– Всі давно поїхали, як-то кажуть, а я лишився сам. Зі своїми проблемами я став уже нікому не потрібний, навіть батькам та рідним, – говорить Олексій. – І я вирішив покинути такий спосіб життя.
Поштовхом для такого важливого у житті рішення став незвичний випадок саме при купівлі наркотику. Коли Олексія незадовольнила якість речовини, яку він придбав за гроші, отримані не зовсім чесним шляхом, наркоторговці відповіли на претензії так:
– Он стоїть величезна черга із тих, хто купує наш товар і йде собі далі. У них немає питань і претензій, вони вдоволені тим, що отримують, то чому вони є у тебе? Можливо, у тобі проблема? Розберися спочатку у собі!
– Так мені відкрили очі на мою внутрішню невдоволеність своїм способом життя. У мене з\’явилося бажання щось змінити. Тож я поїхав на досить тривалий час у село до бабусі. Повернувшись у місто, влаштувався на роботу, – каже Олексій. – Але щоранку я прокидався із відчуттям порожнечі на душі. Хоча я почав заробляти непогані гроші, намагався жити культурним життям…. Однак, людина, якщо була колись у будь-якій хімічній залежності, може легко переключитися на іншу. І я переключився на алкголь.
Виникла алкгольна залежність. Вона ж і призвела до випадку, який вплинув на подальший розвиток життєвих подій. На черговій вечірці Олексій побачив як в одного чоловіка із кишені випав дорогий телефон. Старе кримінальне мислення взяло гору над здоровим глуздом, і Олексій цей пристрій забрав собі. За кілька днів його продав, оскільки не потребував телефона.
– Мабуть, у цю ситуацію втрутився Господь. Адже, в той вечір, коли я забрав телефон, його власника жорстоко побили хулігани. Тоді ще міліція при допиті постраждалого виявила зникнення телефона. Його, звісно ж, відстежили. Це був збіг обставин. Однак заарештували мене, оскільки саме я здав той пристрій у ломбард, а відповідно вкрав його під час завдання тілесних ушкоджень чоловікові, – складає пазли свого життя Олексій. – З огляду на попередні судимості, суд ухвалив відповіне рішення – чергове позбавлення волі.
Чергове ув\’язнення не минуло безслідно. У чоловіка почалися безпричинні і постійні проблеми зі здоров\’ям. Добившись відповідного медичного обстеження і тестування, чоловік отримав страшний даігноз – ВІЛ. Олексій зізнається, що найперше він звернувся до віри і Бога – попросив принести йому у медчастину хрестик. Адже все життя був переконаний, що ВІЛ/СНІД – це частина великої брехні, і ніколи у ці хвороби не вірив….
Там же у в\’язниці Олексій познайомився із фахівцями ЧБО ЛЖВ \”Від серця до серця\”, які приїжджали до закладу і організували там групу підтримки для ВІЛ-позитивних ув\’язнених. Вони багато спілкувалися, ділилися новою інформацією, надавали підтримку. Тоді чоловік уперше почув слово \”волонтер\” і побачив, як вони працюють. Потім, вже після звільнення, перше, що зробив чоловік, – це прийшов в організацію. Поступово став волонтером, допомагав скрізь, де його потребували. Так чоловік відчував причетність до важливої роботи. А згодом благодійники його запросили на роботу соціальним працівником.
Олексій почав працювати зі споживачами ін\’єкційних наркотиків, колишніми ув\’язненими, безпритульними та жінками комерційного сексу. Від роз\’яснювальної роботи до роздачі засобів профілактики. Згодом, чоловік почав відвідувати тренінги, семінари, займатися самоосвітою. Так за три роки від соціального працівника Олексій досяг нової сходинки у своїй роботі. Він став координатором проектів профілактики туберкульозу, потім освоїв пенітенціарний напрямок та адвокацію.
– Найяскравішим досягненням вважаю те, що під час конференції \”Охорона здоров\’я за гратами\” щодо фінансування ресоціалізації засуджених ми розробили механізм і шляхи досягнення взаєморозуміння із владою. Це питання мене турбувало, оскільки допомога тим, хто звільняється із місць позбавлення волі, працює лише на папері. Після цього я проводив безліч зустрічей, перемовин, написав сотню листів. А згодом, наприкінці 2016 року, очільники Черкас із міського бюджету спрямували 160 тисяч гривень з метою профілактики поширення безпритульності серед осіб із місць позбавлення волі. Це для мене стало пермогою. Ми змогли звенути увагу влади на проблему таких людей, серед яких колись був і я, – зізнається Олексій.
Водночас із досягненнями в кар\’єрі почало налагоджуватися і особисте життя. Рідна мати чоловіка почала ним пишатися, відновилися довіра та любов. Також Олексій зустрічає свою кохану. Тут у стінах організації. У пари народилася чудова донечка.
Нині чоловік працює на ниві адвокації, займається допомогою засудженим – проектна та волонтерська діяльність, читає лекції, проводить тренінги, готує волонтерів, які збираються працювати із засудженими.
– Це ті люди, які не відчувають у себе під ногами нічого, окрім безодні. Я вважаю, що їм потрібно давати шанс реабілітуватися, – говорить чоловік. – У житті потрібно все робити так, аби за це потім не було соромно. Я у цьому переконався шляхом низки страшних помилок, тому сьогодні не збираюся зупинятися на досягнутому – вистачило б життя.
Анна Крутіхіна
