КУЛЬТУРА. ОСВІТА


Новина із категорії: Культура. Освіта, RSS

Роздрукувати        Друкована версія

Сестри Шерстюк із Кантакузівки: «Пісня для нас – сенс життя»

Дата: 22-04-2018, 12:03.

Сестри Шерстюк із Кантакузівки:  «Пісня для нас – сенс життя» Тяжке дитинство, розлука на багато років, переїзди до інших міст – у кожної з сестер Шерстюк різна й сповнена своїми надіями та переживаннями доля. Проте захоплення у них одне на всіх – вишивання та співи. Сестри згадують, як у дитинстві батько починав співати пісню, до нього приєднувалася мати, а потім і вони. Співали так дзвінко, що навіть у хаті лампа гасла. Односельчани гуртом збиралися послухати пісень у виконанні Шерстюкових дівчаток на вулиці. Зараз жінки виступають із колективом «Калинова родина», який є гордістю не тільки Драбівського району, а й усієї Черкащини.

Тетяна Затула (1956 року народження – 62 роки) за фахом ветеринар, ним і пропрацювала майже все своє життя. Навчалася у Хомутецькому ветеринарно-
технологічному коледжі Полтавської державної аграрної академії. У 18 років вийшла заміж та жила з чоловіком у селі Горобії, що на Полтавщині. Проте через десять років, у 1984 році, вони з родиною переїхали назад до Кантакузівки. Доля подарувала Тетяні Іванівні п’ятьох доньок, як і у її сім’ї. За це жінка навіть отримала у свій час «Медаль материнства».

Сестри Шерстюк із Кантакузівки:  «Пісня для нас – сенс життя»

– Коли дівчатка підросли, я змушена була піти доїти корів, бо зарплатні ветеринара не вистачало. Зараз вони вже всі дорослі, кожна має роботу та власну родину, –
каже жінка. – Троє дочок живуть у Черкасах, одна в іншій країні, найстарша у Тальному.

Рік тому чоловік Тетяни Іванівни помер. Від самотніх думок її відволікає пісня, вишивання та візити доньок та онуків. До речі, внучка від наймолодшої також гарно співає – уся у бабусю.

– Співати любимо. Пам’ятаю, у дитинстві стану на стільчик і почну співати «Сини мої, сини мої, а я ваша мати». За це мені давали 20 копійок, за які я купляла щось смачненьке. Нині, коли збираємося разом із сестрами, то співаємо до першої години ночі, – ділиться Тетяна Іванівна.

Окрім співів, жінка займається вишивкою, шиттям та в’язанням. Цьогоріч вона вже вишила бісером 8 картин. Її роботи дуже полюбляє чоловік меншої доньки. Коли вони приїздять у гості, то майстриня дарує їм усі свої найсвіжіші вишивки.

Завжди оптимістка Любов Ситник (1951 року народження – 67 років) заміж вийшла у 22 роки. Разом із чоловіком жила майже по сусідству з батьками – через три хати. У 1974 році народила сина, а згодом, у 1977 році, і доньку. Обоє дітей мають вищу освіту. Донька отримала спеціальність менеджера, нині працює завідувачем в одній із київських бібліотек. Має доньку, їй нині 14 років. Син Любові Іванівни змалку любив комп’ютерні програми, навіть пробував писати їх самостійно. Зрештою став програмістом та переїхав у столицю.

– Пам’ятаю, коли Віктор (син, – авт.) ходив до школи, ми продали корову за 700 рублів, бо він дуже хотів «кравешню». Зараз уже має двох своїх синів, вони обидва закінчили вищі навчальні заклади, – розповідає жінка. – Старший вже працює, молодший ще навчається у тому ж університеті, де і його батько здобував освіту. Від мене унаслідував любов до пісні – навіть бере участь у пісенних конкурсах. А нещодавно виступив із сольним номером та заспівав «Взяв би я бандуру».

Сама ж Любов Іванівна 35 років свого життя пропрацювала дояркою у колгоспі. Як і у сестер, музика та співи супроводжують її змалку. Раніше виконувала партії другого голосу (альт) у хорі Григорія Нестирюка у місцевому Будинку культури. Водночас на сцені розповідала гуморески, якими покращувала настрій усім глядачам.

Із середніми сестрами жінки, на жаль, уже рідко бачаться. Поліну Шульгу (1947 року народження –
71 років) підкосила хвороба, тому вона весь час проводить удома. Марія Кузнєцова (1941 року народження – 77 рік) разом із сім’єю проживає у Сімферополі. Однак зв’язку з нею не втрачають – їздять у гості.

Одна з старших сестер Ольга Підла (1939 року народження – 79 років) у колективі не співає, адже живе у Нехайках: звідти далеко їздити на репетиції. Там же у 1960 році вийшла заміж та народила двох дітей – дівчинку й хлопчика. Вони живуть у Нехайках. Дочка працювала касиром у банку, син інженером у колгоспі. Нині він – бригадир тракторної бригади, а донька – домогосподарка, виховує вже своє чадо. Чоловік Ольги Іванівни помер на 82-му році його життя. Вона тепер живе разом із сином. А його вже дорослі діти давно переїхали до Черкас. Сама ж бабуся із усього життя 38 років присвятила праці дояркою.

Сестри Шерстюк із Кантакузівки:  «Пісня для нас – сенс життя»

– Я також захоплююся вишиванням. Зазвичай ми із сестрами запозичуємо одна в одної візерунки та взагалі ідеї. Є навіть сімейні традиційні орнаменти, які передавали від покоління до покоління. Удома я свої роботи не зберігаю: усе віддаю дітям та онукам. До речі, наша мати любила вишивати гладдю, а я більше полюбляю хрестиком, – розповідає Ольга Іванівна.

Найстарша з сестер Галина Леонькова (1938 року народження – 80 років) співає усе життя. Раніше була учасницею співочого тріо. Кожен свій виступ пам’ятає, ніби був учора – дуже любила сцену, проте здоров’я послабшало й довелося покинути колектив.

– У молодості мене запрошували у Черкаський народний хор після того, як на одному з концертів у Драбові почули пісню «На поточку прала» у моєму виконанні. Казали, що голос у мене дуже потужний. Проте тоді я вже була вагітна та збиралася заміж, – розповідає Галина Іванівна. – Співати я продовжувала, адже пісня для мене – сенс життя. Можливо, б мала успіх на великій сцені, але все одно не жалкую.

Дитинство та шкільні роки бабуся згадує зі сльозами на очах. Закінчила вона всього чотири класи школи, фаху так і не отримала. Каже, що тяжке життя тоді було. Тільки пісня рятувала. Галина Іванівна й досі пам’ятає, як ходили через день до школи, бо взуття ділили на двох із молодшою сестрою, корсет тітки та довгу сорочку, в який вона їх вбирала замість сукні.

Галина Леонькова має двох дітей. Нині її донька живе у Черкасах. Працює там учителем трудового навчання в одній із місцевих шкіл, а онучка живе у Києві. Син у 1981 році вступив до лав армії, так і став військовим. Він зі своєю родиною живе у сусідній державі. Найщасливіші моменти для бабусі – приїзд її рідних у гості.

Попри усі життєві труднощі та розлуку пісня міцно тримає сестер разом і допомагає відволіктися від усіх негараздів. Заспівавши «калинову», сестри знову поринають у дитинство та згадують своїх батьків.

Валерія Тімергаліна


Сестри Шерстюк із Кантакузівки:  «Пісня для нас – сенс життя»

«Калинова родина» – символ сім’ї та України
Заснували колектив спільними зусиллями наймолодша із сестер Тетяна Затула та теперішній його керівник Ніна Петреченко у 2011 році. Ніна Миколаївна навчалася гри на баяні у музичній школі, а також уміє грати на гармошці. Наразі співочий ансамбль об’єднує 8 учасників. Їхня головна мета – відтворити, зберегти й примножити старовинні українські обряди такими, якими вони були в оригіналі, а також показати їх молодому поколінню. Пісні зазвичай виконують у традиційному автентичному стилі, а для підкреслення образу та костюмів одягають кролевецькі рушники, що притаманні саме нашій області. Учасниці «Калинової родини» вже показали себе на обласних, всеукраїнських та міжнародних конкурсах. Зокрема, побували в Ірпіні, Вижниці, Львові, Усмачі, Вінниці, Києві та інших містах. Торік у Білорусі представили Україну на фестивалі «Вінок дружби», в якому взяли участь представники 19 країн світу. Багато приємних відгуків почули, їм казали, що такого співу не чули ніде до цього часу. Не забувають і про рідне село. Виступали у «Світлиці», навіть стали героями фільму який знімав там польський режисер. За численні заслуги у творчій діяльності у 2013 році колективу присвоєно почесне звання «Народного». Надалі «Калинова родина» розширюватиме межі своїх виступів – цьогоріч планують взяти участь у міжнародному фестивалі у Польщі.





Теги: черкаси, черкаська область, Кантакузівка, вишивання, аматори, пісня, спів, народний колектив


Черкаси наживо

На Черкащині школярі на уроках трудового навчання шиють одяг та постільну білизну для вихованців сиротинця. Учні самі вигадують дизайн, кроять та
На Відкритому Європейському чемпіонаті з робототехніки (Дебрецен, Угорщина) черкаська команда «Kiborgs.UA» (учні міської гімназії №9) увійшла в
Місто без нас ...
Борис Юхно, RSS
Обласне... Імені Симоненка! ...
Володимир Даник, RSS
Повернення ...
Юлія Фомічова, RSS