Події кількох останніх днів нагадали багатьом черкащанам роки недавнього радянського минулого. Пусті полиці, довжелезні черги за звичайними товарами і німе запитання, яке можна прочитати в очах кожного другого покупця: «А що робити, якщо мені не вистачить?» Зі швидкістю блискавки народом почала ширитися чутка про те, що гроші обезцінюються, підприємства зупиняються, найнеобхідніші товари зникають із продажу. Тисячі людей, які на генетичному рівні пам’ятають усі голодомори й економічні катастрофи минулого століття, дістали з найзаповітніших сховків останні копійки і відправилися в найближчі магазини по запаси. Мало хто зі звичайних споживачів замислюється над тим, що такі дії вже самі по собі можуть спричинити не лише дефіцит товарів, а й швидке зубожіння населення. Адже не секрет, що людина, котра купує те, що їй не потрібно, не зможе придбати те, що їй необхідно. Але про це нині ніхто не думає.

Повідомляє власний кореспондент «Нової Доби».

Пані Катерина із Золотоноші живе сама. Пенсія в неї маленька. Тому щоразу, отримавши її, жінка бере кравчучку і скуповує всі найнеобхідніші продукти: крупи, макарони, олію, цукор і трохи борошна на вареники. Щоб вистачило на весь місяць. Якщо після цього та після оплати комунальних послуг якісь гроші лишаються, зрідка дозволяє собі улюблених цукерок і рибки. А м’яса – тільки на свято. Останнього разу жінка зайшла в маркет, де вагове борошно й крупи найдешевші, і розгубилася: на звичному місці порожні ящики – ні пшона, ні гречки, ні рису… Що ж вона тепер їстиме, коли й каші нема з чого зварити? Попередні домашні запаси майже скінчились…

Підвищений попит на продукти тривалого зберігання в Золотоноші почався тижнів зо два тому. А в останні дні лютого стався справжній ажіотаж. У великих маркетах вишикувались довгі черги. Продавці не мали спочинку.
Дехто з покупців у цій метушні потрапляє в непередбачувані ситуації. В одному з магазинів жінка вибрала собі дві п’ятилітрові пляшки олії. «Почім уже?», – запитує. «Там, на полиці, все написано!» – відмахується продавець-консультант. Жінка проходить із навантаженим візком через касу, викладає чималеньку суму – не одну сотню гривень. Вивчивши написане в чекові, починає протестувати: виявляється, що олія вже на 20 гривень дорожча, ніж на ціннику. Жінка свариться, кричить. Та і якби на ціннику була написана та ж ціна, що й у чеку, швидше за все вона б ту олію купила все одно: а раптом буде ще дорожче?!

Загальному ажіотажеві піддаються не всі. Дехто розважливо каже, що на все життя не накупишся. І потім: невже краще через кілька місяців їсти дешеве, але вже прогіркле борошно, або ж крупу, в якій завелася міль, аніж купити, можливо, дорожче, але свіже?
Та, на жаль, таких свідомих покупців небагато.

– За два дні у нас розмели весь запас цукру, – розповідає продавець із Городища Валентина. – Що більшу виставляли ціну, то активніше люди купували. Навіть ті, які завжди бідкалися на безгрошів’я і брали хліб та цигарки на хрестик (у борг), тепер цукор купують мішками! Одні кажуть, що тримають бджіл, тож цукор потрібен для підгодовування. Інші розповідають про майбутній урожай плодів-ягід та консервування. Але всі знають, що з цукру роблять самогон! Хоч раз на два-три місяці, а треба ставити нову закваску. І щоб вигнати хорошу 60-градусну горілку, купуватимуть цукор і за тисячу, і за тисячу двісті гривень. На цьому ажіотажі добряче заробили власники магазинів, адже цукор та інші товари вони брали на базах давно за старими оптовими цінами.

– Явище такої поведінки людей не можна зводити лише до одного чинника. Треба на це дивитися комплексно, – говорить доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історії та етнології України Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького Віталій Масненко. – Найпершим фактором варто назвати ринково-господарчий, що стосується багатьох суспільств, де існують недостатньо розвинені ринкові відносини. Таке суспільство лише намагається сформувати нормальну економічну систему. Й коли стаються певні збої в її межах, виникає ажіотаж. По-друге, ми маємо в нашій історії трагічні сторінки, які пов’язані з тим, що українцям доводилося переживати Голодомор 1932 – 1933 років, а потім – іще не один голод та неврожайні роки. Тому, безперечно, в нашій підсвідомості сформувалося уявлення про загрозу фізичного винищення. У результаті цього виробилися різні запобіжні чинники, наприклад, накопичення продуктів, навіть коли немає якоїсь потреби, а тим більше, коли виникає ситуація нестабільності. Також можна віднести до основних чинників і те, що ми тривалий час перебуваємо в екстремальному стані: революція, російська агресія. Усе це формує в суспільстві напругу, нервозні стани – і в результаті виникає ажіотаж.

– Україна забезпечена продуктами харчування в достатній кількості й приводу для паніки немає, – запевнив міністр аграрної політики України Олексій Павленко в ефірі «ТСН.Тиждень». У свою чергу «безпідставним ажіотажем» назвав скуповування українцями продовольства «про запас» і президент Союзу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів Іван Томич. Представник дрібно- та середньотоварних агрогосподарств запевняє, що наявних у державних засіках запасів вистачить для того, аби на столі у кожної родини був хліб. Тож просить українців не піддаватися паніці та не сприяти подальшому накручуванню цін на ті чи інші товари.

Золотоноша

– Гляньте в ящики: немає пшона, гречаної, манної та рисової круп, – розповідає продавчиня «Екомаркету» із Золотоноші Інна. – Цукор теж закінчився. Вівсянка ще є, але купують весь час. Сіль дуже беруть, і вже не всі види є. Звичайно, всі ці товари нам скоро постачать. Питаєте, чи будуть дорожчі? Цього не знаю, про ціни ще не повідомили.

Городище

– У Городищі різко зменшилася кількість легкових машин на вулицях – так сильно подорожчав бензин, – говорить пенсіонерка з Городища Тамара Володимирівна. – Донька дивилася в Інтернеті, то в Городищі найвищі ціни по всій області! Торгаші геть знахабніли! Подорожчало все! На ціни просто страшно дивитися! Пенсії й зарплати знецінюються від зростання долара. Чи можна було таке уявити, що 100 гривень – це буде лише 3 долари? Не уявляю, що буде далі. Ми ж пам’ятаємо і порожні вітрини, і мило по талонах… Моя сім’я не піддається паніці, але зробили запас цукру, борошна, олії, макаронів, крупи, солі… Не все життя не вистачить, але до нового врожаю, сподіваюся, протримаємося. Усі люди запасаються, чим можуть. Мені здається, що найбільший попит на цукор та олію.

Катеринопіль

– Не скажу, що в нашому магазині за останній тиждень полиці стали пустими. Катеринопільчани, які користуються послугами нашого торговельного закладу, як кажуть, не хапали у цей час усе підряд. Особливого ажіотажу не відчувалося, – говорить продавець магазину «Продтовари» (ФОП Скалозуб) із смт Катеринопіль Альона Пироженко. – Проте наші постійні покупці найбільше в цей час брали різні крупи, макаронні вироби, борошно, сіль, цукор, олію, кришки для концервації. Тобто все, на що різко попіднімалися ціни. Їх можна зрозуміти, адже, наприклад, ціна на пачку харчової соди зросла з 5-ти до 10-ти гривень. Але, повторюся, мішками не брали…

«На людській паніці хтось робить великі гроші»

Інна Кукуленко-Лук’янець, кандидат психологічних наук, доцент ЧНУ ім. Б. Хмельницького:

– Те, що зараз можна спостерігати в магазинах, і в психології, і в звичайному житті називається однаково – паніка. Саме слово походить із давньогрецької мови – від назви древнього чудовиська, яке звалося Пан. Воно жило в лісі й у принципі не робило нікому ніякої шкоди. Та варто було цій істоті вийти з хащів, як усі люди розбігалися з диким криком. Пояснити, чим саме це чудовисько їх так налякало, ніхто не міг.

Нинішня ситуація дуже схожа на цю легенду. Люди мало розуміють ринкові закони і принципи, за якими зростає ціна на той чи інший товар, але страшенно цього бояться. З точки зору психології, такий страх досить потужний і боротися з ним неймовірно складно, адже він захований глибоко в підсвідомості. Найнеприємніше, що про це знають не лише психологи, а й маркетологи та бізнесмени. І вони просто заробляють на цьому. Паніка – один з найпоширеніших прийомів психологічних маніпуляцій свідомістю покупців, який застосовується і в бізнесі, й у політиці. Переважна більшість чуток про зникнення товарів народжується в маркетингових «лабораторіях» самих виробників цих товарів. Такий хід на фоні важкого економічного стану в країні дозволяє «скинути» тонни залежалого товару за ціною, яку б людина в нормальному стані психіки ніколи не дала навіть за свіжий. Крім того, такі дії надзвичайно вигідні і для банківських установ різних рівнів, оскільки дозволяють досить швидко вилучити в населення і ввести в обіг велику кількість готівки, залучити населення до кредитування і спонукати до валютних операцій. Якоюсь мірою такі великі закупки вигідні й для держави, оскільки певна частина вартості проданої продукції рано чи пізно знайде своє відображення в податках.

Тому, хто мислить логічно, нескладно зрозуміти, що всі ці панічні настрої створюються штучно і багато кому вигідні. На жаль, людина в стані паніки не здатна розважувати й аналізувати. Вона відчуває потребу діяти. Саме тому найперше, що я б порадила сьогодні людям як психолог, – це зупинитися і добре обдумати, наскільки їм необхідні речі, які вони купують. Як довго можна їх зберігати, і чи мають вони для цього достатні умови. Якщо ви відчуваєте, що просто не можете спокійно жити без запасів, то придбайте невелику кількість товарів першої необхідності, але не більше, ніж зможете використати. Вкладати ж кошти краще в те, що не втратить цінності навіть через багато років: позитивні враження, родинні стосунки, психічне і фізичне здоров’я тощо.