Сповідь Діда Мороза

Сповідь Діда Мороза

Артист Черкаського музично-драматичного театру Михайло Кондратський поділився з «Новою Добою» спогадами про цікаві життєві ситуації, в які йому доводилося потрапляти, виконуючи роль Діда Мороза

Кінець грудня-початок січня – вельми гаряча пора для артистів. На Новорічні й Різдвяні свята вони трудяться найбільше, й, відповідно, найбільше заробляють. Звісно, не всі. Столичним «звьоздам», що сіяють з екранів телевізорів щодня з ранку й до пізньої ночі, таланить більше, бо вони більш затребувані на всілякі-різні корпоративи. Чого не скажеш про артистів, які волею долі працюють на периферії. Якщо й випадає їм нагода десь трохи підробити помимо професійної сцени, то й добре. Але ж клієнти й масштаби не ті!

Утім, і такому підробітку вони радіють, адже завдяки йому отримують змогу попоїсти на свята щось вигадливіше, аніж картопля в мундирах із тюлькою.

Сповідь Діда Мороза

«Я б щось з’їв!»

От стосовно попоїсти. Колишній випускник «Поплавка», себто Київського національного університету культури і мистецтв, а нині незаслужений (так він сам себе величає) артист Черкаського музично-драматичного театру Михайло Кондратський пригадує, як йому, тоді ще студентові, одна-єдина репліка з вистави на певний час допомогла жити більш-менш ситно. Викладач курсу театральної режисури Богдан Бенюк загадав своїм студентам зробити інсценівку оповідання, де дід і баба спорудили собі спальні місця з домовин – це для того, що коли вони помруть, то щоб родичі не морочилися їх перекладати. Поснули дід із бабою. У цей час приїжджає на гостини онука, бачить таку оказію й біжить сповіщати про своє горе селу. Тим часом дід, котрого, як найстаршому на курсі, доручили грати Михайлові Кондратському, прокинувся і під цілковиту тишу на сцені й у глядацькому залі промовляє: «Я б щось з’їв!»

Уже на другій і наступних виставах, тільки-но дійство доходило до цієї сцени, студентське товариство, яке й було головним глядачем, скандувало хором: «Я б щось з’їв!» Відтоді до Михайла на певний час і прилипла ця репліка, а дехто з однокурсників (частіше однокурсниць) підгодовував. Бо зголоднів же чоловік!

Сповідь Діда Мороза

«Я ж вам не тушканчик…»

«А при чому тут тушканчик?» – запитає нетерплячий читач. А при тому! Читайте далі. Днями Михайло Кондратський в образі Діда Мороза разом зі Снігуркою вітали з новорічними святами малят у дитсадку. Народу зібралося чималенько, бо разом із малятами були вихователі й батьки. Поздоровивши зі святами, Дід Мороз і Снігуронька заходилися прощатися. Коли це хтось запитав: «А можна Діда Мороза потримати за бороду? Щоб загадати бажання». Ну чому ж не можна? Звісно, можна. Оте мацання бороди затяглося надовго, та так, що Михайло запізнився в театр на «губернаторську ялинку». А це ж відповідальний захід! Привітавши дітлашню з Новим роком, очільник області залишився дивитися з ними виставу «Пригоди Буратіно під Новий рік». Вистава вже почалася, а Дуремара, якого грав Михайло Кондратський, нема! До виходу на сцену цього персонажа залишалися лічені секунди. Так швидко перевдягатися Михайлові не доводилося ніколи! Останнього ґудзика на манжеті він застібав уже на сцені, попутно змахуючи краплі поту з чола. Колеги-актори аж зітхнули з полегшенням.

Підступний Дуремар прикидається Черепахою Тортіллою, щоб поцупити золотий ключик. Артемону непереливки, бо він наївся сонних таблеток і спить. Черепаха, тобто перевдягнений Дуремар, приповзає до тата Карло й за його спиною намагається побачити, де ж той бісів ключик. Тут тато Карло раптово обертається й питає: «Ти вже сходила за лікарем, Черепахо Тортілло?» За текстом треба було відповідати так: «Я ж вам не кенгуру, щоб стриб-скік – і вже у лікаря». Натомість Черепаха спроквола промовляє: «Я ж вам не тушканчик, щоб…» Тато Карло – Юрій Берлінський – зумів подавити усмішку й тільки звів брови. Ну, майже за сценарієм. Що то значить народний артист України проти незаслуженого артиста України!

У доважок до поздоровлення – купа кізяків

Та що там якийсь тушканчик проти кобили! Одного разу Михайло Кондратський у складі команди чотирьох бравих мушкетерів вітав із днем народження заможного чоловіка. Дійство відбувалося в ресторані «Робінзон», що в Дахнівці на березі Дніпра. У Михайла була партнерка – вчена геронимівська кобила. «Мушкетер» познайомився і з нею, і з її хазяйкою.

– Сумирна була така кобилка, – розповідає Михайло. – Перед номером поспілкувався з нею, щоб вона призвичаїлася до мене, а я – до неї. Поплескав по шиї, кілька разів проїхався верхи. Настала пора виходити нам на сцену, тобто, на танцмайданчик. Начебто й покірно йшла моя партнерка, але раптом закомизилася, почала впиратися. За третім разом таки ж вивів під уздечку. А вона знову стала як укопана. Повертаюся обличчям до морди, тягну вуздечку вже двома руками. Аж гульк – а позад кобили красується чималенька гірка свіжих кізяків. Прямісінько в центрі круглого танцювального майданчика! Ото була халепа! Зате потім вона мені віддячила, загладила свою провину. Під час музичного номера, коли товариш співав, а я не знав, що мені з тією кобилою робити, несподівано для себе раптом вскочив у сідло й почав танцювати. Точніше, танцювала кобила. І як вишукано вона це робила! Такі па виписувала, що всі присутні були в захваті. Я її потім пригостив цукеркою. Вона поглянула на мене таким присоромленим поглядом!

Сповідь Діда Мороза

Іронія долі, або Тричі в одну й ту ж хату

Раніше добродій Михайло підробляв Дідом Морозом частіше. Певно, що молодший був, легший на підйом. Якось три роки поспіль його викликали за вказаною адресою на вулицю Волкова вітати з Новим роком сім’ю. І за іронією долі він щоразу втрапляв не туди, бо всякий раз гадав, що на тій вулиці стоять три будинки. А четвертого, що стояв трохи віддалік і куди йому треба було прийти, якось і не помічав. (Зауважимо, на цілком тверезу голову!). Щоразу йому відчиняла двері одна й та ж бабуся й чемно пояснювала, що він трохи наплутав. На третій раз Дід Мороз уже просто мусив привітати бабусю по повній програмі.

Але ще й не такі пригоди трапляються під Новий рік. Одного разу Дід Мороз Кондратський їхав з водієм черкаською Митницею на корпоратив. Був уже пізній вечір, хурделило, видимість погана. Раптом перед самісіньким капотом автомобіля виник хлопчина на санчатах. Що дітлахам хурделиця? Розвага! От і розважалися вони, катаючись на санчатах спуском Богдана Хмельницького. Як тільки встиг водій зреагувати й зупинитися! А ось Михайло від несподіванки гепнувся чолом об панель. Так із ґулею на лобі й проводив корпоратив.

На корпоративі було весело. Дід Мороз оголошує: «А зараз тим, хто п’є, будуть виносити ко-о-о-о-ньяк!» Запитання із залу: «А що робити тим, хто не п’є коньяк?» Не встиг нічого й відповісти Дід Мороз, бо зреагувала Снігуронька: «А ті, що не п’ють коньяк, будуть виносити тих, хто п’є коньяк!»

Ну, хіба не весело й потішно?!

Реклама

Реклама

0 0 голос
Рейтинг статті
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x